Акція
До Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України - 29.08.
29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день об’єднує різні покоління, кожне з яких має своїх Українських Героїв, які віддали своє життя в ім’я суверенності та єдності нашої держави.
Сьогодні Україна переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. Щоб віддати шану полеглим героям, з 25 по 30 серпня ЦМБ ім. І.П. Котляревського доєднується до акції «Стіл пам’яті». В читальному залі «зарезервовано» стіл – місце пошани до полеглих героїв і водночас простір, де ми відчуваємо – наші герої серед нас. Бібліографом розроблена інформаційна листівка, аналогічна офіційній (авторські права належать правовласникам), тематична добірка книг та виконана інсталяція, яка включає в себе добірку картин з символом цього дня – соняхом, наочні матеріали та букет живих квітів. Цей стіл залишається вільним – так ми разом вшановуємо пам’ять людей, які захищають нас на фронті і віддають за це життя. Також в читальному залі постійно діє та оновлюється книжкова патріотична виставка «Славимо відважних».
Пам’ять – це дія, яку ми творимо разом, наша вдячність, солідарність, турбота. Ми з гордістю говоримо, що пам’ятаємо. І пам’ять – серед нас. Ми в скорботі схиляємо голови перед величним подвигом героїв, які полягли в боях за вільну, незалежну і нескорену Україну. Вічна шана та пам’ять! Ми не забудемо!
![Міжнародні стандарти. Насильницькі зникнення у розрізі прав людини поєднують у собі сукупність гарантій, які порушуються цим діянням, серед яких: раво на життя (особа може бути вбита або її доля може бути невідомою); право на безпеку та гідність особи; право на свободу від свавільного затримання; право не бути підданим катуванню або іншому жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; право на гуманні умови тримання під вартою; право на правосуб’єктність; право на справедливий судовий розгляд; право на сімейне життя. Норми Конвенції визначають насильницькі зникнення як кримінальний злочин, який має переслідуватись державами відповідно до норм міжнародного права[1]. Крім того, Конвенція гарантує постраждалим від насильницьких зникнень право на доступ до правосуддя та повне й ефективне відшкодування завданої шкоди[2]. Її положення наголошують, що жодна людина не може піддаватись таким діям навіть за виняткових обставин, таких як стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність або будь-який інший надзвичайний стан. В умовах збройного конфлікту насильницькі зникнення, крім правової рамки стандартів прав людини, розглядають крізь призму міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права. Стандарти міжнародного права дозволяють оцінювати насильницькі зникнення як злочин із такими можливими кваліфікаціями: 1. грубе порушення прав людини – такий підхід у кваліфікації виходить із суті самого порушення та гарантій, на які вони посягають. Таку кваліфікацію можуть мати поодинокі акти, вчинені проти окремих осіб, які не вимагають застосування критерію системності. Характерними ознаками такого діяння є такі: має місце арешт, затримання, викрадення або будь-яка інша форма позбавлення волі; такі дії вчиняють представники держави або особи чи групи осіб з дозволу, за підтримки чи згоди держави; дії супроводжуються або відмовою визнати факт позбавлення волі, або приховуванням долі чи місцезнаходження зниклої особи; в результаті діяння зникла особа опиняється поза захистом закону; для кваліфікації не вимагається доводити, що виконавець мав спеціальний намір позбавити зниклу особу захисту закону. порушення законів та звичаїв ведення війни – договори у сфері міжнародного гуманітарного права не використовують термін “насильницьке зникнення”. Однак такі діяння розглядають крізь призму норм та гарантій, зокрема заборони свавільного позбавлення волі, заборони тортур та інших видів жорстокого чи нелюдського поводження, заборони свавільного позбавлення життя. Крім того, в умовах міжнародних збройних конфліктів широкі вимоги висувають до реєстрації, відвідувань та передачі інформації щодо позбавлених волі, які спрямовані на запобігання насильницьким зникненням. В умовах неміжнародних збройних конфліктів сторони також повинні вживати заходів для запобігання зникненням, серед іншого шляхом реєстрації осіб, яких було позбавлено волі. Разом із цим, сторони збройного конфлікту повинні вжити всіх можливих заходів, щоб встановити дані про осіб, які вважаються зниклими безвісти внаслідок збройного конфлікту, і надавати членам сімей таких осіб інформацію про їхню долю. А всім особам, які зазнають впливу збройного конфлікту та перебувають під контролем його сторони, має бути гарантовано повагу до їхнього сімейного життя, що включає підтримання та збереження зв’язків між членами родини. 3. злочин проти людяності – оцінюючи широкомасштабну або систематичну практику насильницьких зникнень, Конвенція зазначає, що такі діяння слід кваліфікувати як злочини проти людяності. Як форму вчинення такого злочину Римський статут МКС серед переліку діянь визначає і насильницькі зникнення. Характерними ознаками такої правової кваліфікації є: вчинені дії є частиною широкомасштабного або систематичного нападу; постраждалими є цивільні особи; виконавець мав усвідомлювати, що вчиняє діяння у межах широкомасштабного чи систематичного нападу, або мав намір зробити таку поведінку частиною нападу; діянням є арешт, затримання або викрадення однієї чи більше осіб, або ж виконавець відмовляється визнати такий факт або надати інформацію про долю чи місцезнаходження такої особи або осіб; виконавець є представником держави або політичної організації, чи діє з їхнього дозволу, підтримки або мовчазної згоди. Характерними ознаками такої правової кваліфікації є: зміст порушення закріплено у нормах МГП (наприклад, незаконне затримання цивільної особи та тримання її в заручниках); дії мали місце у контексті збройного конфлікту (міжнародного або неміжнародного) та були пов’язані з ним; постраждалі мають захищений статус за МГП. Зміст вказаних правил дозволяє говорити про те, що насильницькі зникнення заборонені в умовах збройного конфлікту. Поряд із нормами міжнародного гуманітарного права під час війни продовжують діяти гарантії прав людини, які підкріплюють та доповнюють ці правила й тлумачаться відповідно до них. Незважаючи на це, Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949 року та додаткові протоколи до них не визначають насильницькі зникнення як окремий воєнний злочин, так само як і положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Водночас під поняття воєнних злочинів підпадає низка серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, як насилля над життям та особистістю, захоплення заручників, незаконна депортація/примусове переміщення цивільного населення тощо.](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhoqfLIJoCIVtobDAyNxYwV44SZm9i8mTLSIUdOzeDfzelLVHU5fsY9XKzDyxu2UD3t9-iCy7j_4FgYJdJgHaONfI8c3OZ7nQs2OHRm3rkGcA-iAVlX6iK_GqjEYHEL9HJAumhmHfYkMZ49XtHzmju8MiWdEuYu3ffEeN01lSHiNYTYfhTUgAU3HsEfykE/s2000/1.png "Кваліфікація фактів насильницьких зникнень")
