
14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.
І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував
переддень Різдва та в народі називався
Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на
Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.
Українське святкування Нового року
«... Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене:
- Вставай, сину, годі спати - пора посівати йти!
Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та - за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху - всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.
- Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік - жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»
- Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
Взяв я від батька гріш - перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню - на щастя.
- А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!