ВЛАСНА ДУМКА
Розпочала читати «Щоденник страченої». Взяла книгу до дому на вихідні із сподіванням получити ту тонку, не з чим не порівняну насолоду від хорошої прози. Натомість відчула здивування. Ні, проза хороша! Проте я зовсім не зрозуміла головної героїні. Не засудила її – це важливо – не зрозуміла. Головна героїня до нестями закохалася, через це кохання перетворила своє життя в нескінченне чекання. Між короткими спалахами щастя, коли до неї з’являється її герой вона робить якісь дивні речі - з кимось спить, сходить з розуму, намагається вчинити самогубство. Вона вбиває свою ненароджену дитину, вирішив, що дитинка буде зайвою в їх всесвіті. А потім героїня несамовито страждає через своє безпліддя (наслідок вбивства). За гарно складеними словами і реченнями ховається неЛюбов. До себе, до життя, до вбитої дитини. Лише хтивість на порозі безумства.
