ВЛАСНА ДУМКА
Розпочала читати «Щоденник страченої». Взяла книгу до дому на вихідні із сподіванням получити ту тонку, не з чим не порівняну насолоду від хорошої прози. Натомість відчула здивування. Ні, проза хороша! Проте я зовсім не зрозуміла головної героїні. Не засудила її – це важливо – не зрозуміла. Головна героїня до нестями закохалася, через це кохання перетворила своє життя в нескінченне чекання. Між короткими спалахами щастя, коли до неї з’являється її герой вона робить якісь дивні речі - з кимось спить, сходить з розуму, намагається вчинити самогубство. Вона вбиває свою ненароджену дитину, вирішив, що дитинка буде зайвою в їх всесвіті. А потім героїня несамовито страждає через своє безпліддя (наслідок вбивства). За гарно складеними словами і реченнями ховається неЛюбов. До себе, до життя, до вбитої дитини. Лише хтивість на порозі безумства.
![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgjl2hcQKxMV7_TeH5cGDT63upLdUoHUnGL4U3GcfOTtQAt0cChNfddeYhTEL31QdVZ4F8oOc5K6c7UK1wTBA1IZAvnWFKH4UpN-G9pOpO743pD72IH8MW0ORFIstmRd-D-770fnhzVb5ke/s1600/matios%255B1%255D.jpg)