Оголошення про вступ до ВІТІ 2026

🌟 Вступ до ВІТІ — 2026

Хочеш вирватися в краще майбутнє, а не стояти на місці?

Мати професію, стабільність і повагу?

🌟 ВІТІ імені Героїв Крут — реальний шанс змінити своє життя!

Триває вступна кампанія до ВІТІ імені Героїв Крут — закладу, де формуються офіцери нового покоління:

лідери, аналітики, айтішники, кіберзахисники та командири, які стоять на захисті майбутньої України 🇺🇦

🌟 Чому обирають ВІТІ?

ok підтримка й згуртована курсантська спільнота

✔️ сучасні спеціальності, що підключають військову підготовку та технології

✔️ повне державне забезпечення (житло, форма, навчання)

✔️ чіткі перспективи служби та професійного розвитку після випуску

🌟 Тобі до нас, якщо ти:

💻 кайфуєш від програмування, алгоритмів, даних, штучного інтелекту, мереж і електроніки та хочеш працювати з реальними цифровими й технічними системами, а не лише в теорії;

📡 тобі цікаві кіберзахист, шифрування, розвідка, зв’язок і високоточні технології, і ти хочеш бути серед тих, хто реально впливає на безпеку країни;

🎖 відчуваєш у собі лідера, прагнеш навчитися приймати відповідальні рішення, керувати підрозділами, діяти чітко в складних умовах і нести відповідальність за результат;

🛡 хочеш професійно служити Україні, поєднуючи інтелект, технології та характер, будуючи стабільну кар’єру офіцера з чіткими перспективами та повагою

📞 Хочеш дізнатись більше?

+38 044 323 26 57

+38 067 676 87 64

+38 093 189 07 35

🌟 ВІТІ імені Героїв Крут — місце, де формують майбутнє України.

Стань частиною тих, хто змінює країну не словами, а діями.

Зроби вибір свій. Ми чекаємо на тебе 🇺🇦

Реєструйся за Google-формою

https://forms.gle/9KiL6ERXC7VjbzcSA   

Слідкуй за нами у соцмережах

https://mititkruty.pulse.is

«Читаємо українське: кращі новинки»

До 145-річчя з дня народження Симона Петлюри

Інформаційні матеріали

до відзначення 145-річчя від дня народження Симона Петлюри  та вшанування 100-річчя від дня його загибелі 

22 травня 2026 року виповнюється 145 років від дня народження Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. Також 25 травня цього року виповнюється 100 років від дня його загибелі. 

В умовах екзистенційної Війни за Незалежність України гідне вшанування пам’яті Симона Петлюри, належне визнання та популяризація його внеску у творення українських держави, культури та війська, мають особливо важливе значення. З метою формування історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв, Верховна Рада України 18 грудня 2025 року ухвалила Постанову № 4748-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026–2027 роках» з Додатком № 3 «Про заходи зі вшанування пам’яті Симона Петлюри», яким визначено: враховуючи винятковий внесок Симона Петлюри в опір російській агресії, в українське державотворення початку XX століття у травні 2026 року провести на державному рівні заходи до 100-річчя дня пам’яті Симона Петлюри. 

Крім того, планом заходів, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 травня 2026 р. № 427-р, передбачено проведення урочистостей, тематичних виставок, наукових конференцій, круглих столів, меморіальних, інформаційно-просвітницьких та інших заходів, присвячених постаті Симона Петлюри.

Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали до ідеології та змістового наповнення відповідних тематичних заходів.

Ключові повідомлення

Наприкінці травня Україна вшановує пам’ять Симона Петлюри – 22 травня виповнюється 145 років від дня його народження, а 25 травня – 100 років з часу загибелі від рук московського агента.

Симон Петлюра є символом українського національно-визвольного руху. Як очільник української держави, організатор українських збройних сил часів Української революції, Головний отаман військ і флоту УНР він здійснив винятковий внесок в українське державотворення початку XX століття та опір російській агресії періоду Української революції 1917-1921 років. 

Саме у протистоянні із більшовицькою Росією Симон Петлюра став для українства уособленням ідеї свободи, а для ворогів – бандитом, ім’ям якого назвали цілі поколінні послідовників. Петлюрівці, як і мазепинці, і бандерівці, вселяли у росіян страх і ненависть, адже волелюбність, завзятість і незламність в українцях пробудили якраз такі потужні особистості, як Мазепа, Петлюра, Бандера.

У наукових виданнях, підручниках і словниках СРСР «петлюрівщина» визначалася як «контрреволюційний буржуазно-націоналістичний рух на Україні періоду іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, очолюваний одним із ватажків дрібнобуржуазної націоналістичної партії українських соціал-демократів Петлюрою». Участь у «петлюрівщині», тобто в боротьбі за незалежну Україну, ще довго залишалася приводом для звинувачень в СРСР. Петлюрівців зображували винятково в негативних контекстах, їм надавали непривабливі епітети та неприємну зовнішність. Образ петлюрівців як шкідників, зрадників і противників нової совєтської влади швидко ввійшов у совєтський побут. 

Упродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність не лише зброєю, а й словом: як журналіст, арткритик, редактор провідних українських журналів. У найсуворіші часи російської цензури організовував нелегальні друкарні. Навіть на еміграції лідер УНР продовжив видавничу справу – заснував журнали «Табор», «Тризуб», інші, які перетворювали слово на зброю в боротьбі за вільну Україну.

У 1921 році Симон Петлюра вимушено покинув терени України. Проте не відмовився від політичної боротьба за незалежність УНР. Совєтські ж спецслужби не полишали Петлюру в спокої, узяли собі за мету знеславити і зганьбити ім’я Симона Петлюри та його прихильників.

Вбивство Симона Петлюри справило неабияке враження на українську еміграцію. Член уряду УНР, дипломат Олександр Шульгин згадував, що подія об’єднала до того розрізнені кола української еміграції. Симон Петлюра своїм життям і своєю смертю засвідчив, що тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти.

Минуло 100 років від дня смерті Симона Петлюри, але він лишається символ боротьби за вільну Україну. На його честь в населених пунктах називають об’єкти топоніміки, зводять пам’ятники, пишуть мурали. А головне – пам’ять про Симона Петлюри увічнена в сучасному українському війську.

Вояки Армії УНР і сам Головний отаман носили на однострої нарукавний тризуб. Продовжуючи петлюрівські традиції, тризуб став частиною військової айдентики Сил оборони України. З 2017 року він став частиною однострою українських воїнів. 152-га окрема єгерська бригада здобула почесне найменування – імені Симона Петлюри. Військовослужбовці бригади захищають нашу країну на різних напрямках російсько-українського фронту.

  

Історична довідка

Козацького роду

22 травня 1879 року в родині з історією, що сягає кількох століть, народився Симон Петлюра. Симонів прапрадід – Остап Петлюра був отаманом Платнірівського куреня. Після розорення Січі 1775 року за наказом імператриці Катерини ІІ, за дослідженням полтавського краєзнавця Анатолія Чернова, Остап «зумів перебратися дніпровськими плавнями до Самарського монастиря. Остапів син Омелько малював ікони Самарського запорозького собору». Після заснування в Павлограді кінного заводу Омелько Петлюра влаштувався туди на роботу. Згодом народився син Павло – дід Симона Петлюри. Той перебрався до Полтави, де організував візницьке підприємство, а його син Василь успадкував родинну справу та розширив її. Василь Петлюра помер 1909 року.

Бабуся по батьковій лінії – Ганна Петлюра, у дівоцтві Чоловська, походила зі священицького роду. Після смерті чоловіка постриглася в черниці та стала ігуменею Топловського жіночого монастиря в Криму. Згодом у тому самому монастирі стала черницею і Симонова сестра Єфросинія, яка трагічно загинула 1918 року.

Дідусь Олексій по материній лінії, овдовівши, теж пішов у чернецтво. Він долучився до заснування Київського Іонинського скиту. Помер у сані ієромонаха. 

Мати Ольга виросла у священицькій родині з козацьким корінням Марченків. Жінка присвятила себе вихованню 9 дітей і веденню господарства. У 1919 році її заарештували більшовики, але коли відпустили, на третій день жінка померла.

 

Брати і сестри

У Симона було 8 сестер і братів. Усі діти здобували початкову освіту в парафіяльній школі. Брати Іван, Федір, Олександр і сам Симон навчалися в Полтавській духовній семінарії. Тільки Іван пішов далі, закінчивши Київську духовну академію. Помер від сухот 1900 року. Федір став агрономом у Кобеляцькому повіті, належав до Революційної української партії. Загинув за нез’ясованих обставин 1907 року. Молодший Олександр став воїном. Дослужився до полковника Армії Української Народної Республіки. Після совєтської окупації українських земель опинився в Канаді, де спочив 1951 року.

Долі сестер Петлюр склалися по-різному. Тетяна стала дружиною власника свічкового заводу. Марина і Феодосія все життя мешкали в Полтаві. У 1924 році їх вперше заарештували чекісти, але відпустили. У 1927 році сестрам вдалося повернути націоналізований раніше батьківський будинок. У 1937 році сестер знову заарештували, а разом із ними й племінника Сильвестра Скрипника – Маріанниного сина, брата патріарха Київського і всієї України

Української автокефальної православної церкви Мстислава (Степана Скрипника). 19 листопада того ж року всіх трьох розстріляли за рішенням «трійки». 

«Книжкові тренди: жіноча проза»

     Сьогодні літературу неможливо уявити без прекрасної половини людства. Багато творів письменниць стають бестселерами, отримують престижні нагороди та відмінні відгуки від критиків, входять до шкільних та вузівських програми.

    Говорячи про жіночу літературу ще кілька років тому, багато дослідників запитували: чи не надто жінки-письменниці зациклюються на минулому? Читаючи такі твори, можна побачити, що багато авторів звертаються до історичних сюжетів, ніби намагаючись зцілити рани предків.

    У 2026 році жіночі голоси значно голосніше говорять про справжнє, ніж раніше. Літературний світ збагатився великою кількістю нових імен та нових голосів.

      За роки незалежності сучасна українська жіноча література вийшла на новий рівень: у вітчизняному літературному світі з'являється все більше молодих, талановитих імен.

    Основна тематика жіночої прози охоплює проблеми сім'ї,

контрасту дитинства та дорослого життя, теми «втраченого раю», пошуку сенсу життя, зв'язку особистості та суспільства, проблеми «маленького людини».

     У цій добірці–  найпомітніші зразки жіночої прози, видані останнім часом.

    Пропонуємо вам познайомитися з найкращими представницями сучасної української жіночої літератури та їх творами.

     Вашій увазі огляд нових книг «Книжкові тренди: жіноча проза».     Література різноманітна, на будь який смак. Книги отримані від Українського інституту книги, за Державною програмою

      До Вашої уваги авторка книг із яскравими характерами, глибокими емоціями та неочікуваними сюжетними поворотами Волинську Олену. Книги Олени Волинської охоплюють різноманітні теми – від кохання та внутрішньої сили до філософських роздумів про долю.

 

      Волинська Олена (справжнє ім'я – Тюпіна Олена Володимирівна) (25 липня 1984, Звягель) – українська письменниця-прозаїк.  Раніше друкувалася під псевдонімом Елен Тен. Народилася 25 лютого 1984 року у місті Звягелі. Закінчила Новоград-Волинський економіко-гуманітарний колелдж (спеціальність «Діловодство») та Міжнародний економіко-гуманітарний університет (спеціальність «Українська філологія»).  Олена за освітою філолог, мешкає в місті Звягель на Житомирщині. Працює асистентом вчителя інклюзивного класу Ліцею № 4 Звягельської міської ради. Є учасницею Львівського жіночого літературного клубу. Входить до Львівського жіночого літературного клубу.

   Волинська, Олена.  «Мармурова жінка»[Текст] : [повість про Олену Пчілку] / Олена Волинська. – Брустури: Дискурсус, 2025. – 250 с.

     «Мармурова жінка» є унікальною книгою, бо це перша художня книга про Олену Пчілку, її повна біографія. Написана ніжно та з великою повагою і водночас із ґрунтовністю наукової праці.

    «Мармурова жінка» – це художньо-біографічна повість про життя й творчість Олени Пчілки–  видатної української інтелектуалки й мисткині – від дитячих років до останніх днів життя.

    На основі спогадів, листів та історичних фактів Олена Волинська вибудовує живий, емоційно насичений образ своєї героїні: допитливої, цілеспрямованої, але й вразливої жінки. Через призму її долі знайомить з побутом, традиціями й соціальними проблемами тогочасної України, а також з визначними постатями українського культурного життя.

     Повість поєднує документальну точність з художньою чуттєвістю, розкриваючи формування особистості, яка залишила глибокий слід в історії української культури.

     «Мармурова жінка» — це спроба повернути голос людині, що мала силу бути українкою тоді, коли це було небезпечно. Це книжка про пам’ять, спротив, жіночу силу й вогонь слова, який не згасає.

     Пропонуємо до Вашої уваги художні репортажі про життя, голоси та гідність сучасних ромських громад України.

      Райська Єва – журналістка і письменниця, яка спеціалізується на репортажах про соціально значущі теми, зокрема життя меншин та культурні спільноти.

     Маріанна Максимова (більш відома як Єва Райська, нар. 9 вересня 1991) – журналістка, письменниця, культурна менеджерка, радіоведуча, перекладач з французької мови, проромська активістка, спів засновниця «Радіо Котермак». Учасниця мистецьких резиденцій в Україні та Франції, літературних фестивалів, мистецьких проектів. Дружина знаного дрогобицького митця Олександра Максимова; є однією із дрогобицьких організаторів першого джазового фестивалю «Jazz Bez» (2016) у Дрогобичі; координаторка фестивалю «Місяць авторських читань» у Львові. Фіналістка літературного конкурсу «Кримський інжир» (2018).

      Райська, Єва. Бахтало. Історії українських ромів [Текст] / Єва Райська. – Брустури : Дискурсус, 2025. – 190 с.

    Збірка містить реальні історії представників ромських громад України. Авторка досліджує життя людей, які, попри стереотипи та соціальну стигму, зберігають свою ідентичність і людяність.

     До вашої уваги художні репортажі про ромські спільноти України — передусім про конкретних людей, які є частиною цих громад і, попри тривалу стигматизацію, суспільні стереотипи та складні життєві обставини, зберігають у собі людяність, щирість і відкритість до світу.

    Це багатогранна й цілісна робота, що відкриває читачеві сучасних українських ромів як особистостей, відданих своїй справі, складних, суперечливих, іноді наївних, але завжди живих і справжніх. Видання буде цікавим не лише тим, хто досліджує національні меншини України, а й усім, хто цікавиться довколишнім життям і цінує жанр художнього репортажу.

    Книжка також торкається урбаністичних контекстів: її герої живуть у містах, віддалених географічно й культурно, вони — військові, правозахисники, дослідники, письменники, а також «звичайні» роми, які самотужки долають життєві виклики. Це мозаїка голосів та історій, що має потенціал змінити суспільне сприйняття ромів в Україні.

     Тисячі українських родин уже роками живуть  у стані очікування – коли близька людина на фронті, у госпіталі або в полоні.        Про переживання, які рідко озвучують уголос, але які проживають щодня, розповідається у книжці Сеньовської Надії «Дружина героя: посібник з виживання».

   Надія Сеньовська народилася 21 липня 1982 року в Хмельницькій області – письменниця, голова ГО «Патріотичні й небайдужі», дружина військовослужбовця, кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри педагогіки та менеджменту освіти у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

«Кримські татари: роки поневірянь і надії»

Віртуальний перегляд літератури

До Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу – 18.05.