«Етнічне розмаїття Придунав’я»

                27 грудня 2024 року Указом Президента України за № 883/2024 встановлено «День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття», який щорічно відзначається 21 травня. У 2001 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію про культурне різноманіття, а в грудні 2002 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції 57/249 проголосила 21 травня Всесвітнім днем культурного розмаїття в ім’я діалогу та розвитку.

                Україна завжди була і залишається багатонаціональною країною, де кожен народ робить свій унікальний внесок у її культуру, розвиток та захист незалежності. Тут мешкають представники понад 130 національних спільнот, включаючи українців як основний корінний народ, та численні національні меншини.

                Українське Придунав'я — унікальний поліетнічний та полікультурний регіон, де на невеликій території тривалий час взаємодіють десятки етносів, утворюючи «природну лабораторію». Цей край характеризується високою строкатістю населення, де проживають українці, болгари, молдовани, росіяни, гагаузи, албанці та інші народності.
                Найбільшими етнічними групами, окрім українців, є болгари, молдовани та гагаузи, що робить регіон унікальним для України. Багато етносів взаємодіють тут у середовищі, де вони не контактують у своїх основних ареалах, утворюючи полімовне та полікультурне середовище згідно з цими матеріалами.
                 В читальному залі ЦМБ ім. І.П. Котляревського підготовлено та оформлено краєзнавчу книжкову етновиставку «Етнічне розмаїття Придунав’я», де представлено широкий спектр літератури з фондів читального залу, пров’язаних з темою. Використано також видання, отримані від Державної установи «Український інститут книги». На телевізорі поряд з виставкою постійно демоструються фільми-дослідження про еноси Одещини, опубліковані на Ютуб-каналі Суспільне.Одеса під назвою “Сімейний портрет”. Загалом фільмів 12, і вони чудово доповнюють книжкову виставку, додаючи їй завершеності та фундаментальності. Яскравим елементом став також вишитий рушник в кольорах виставки.

Вишиванка єднає українців: Дню вишиванки 20 років!

                У травневому повітрі, напоєному ароматами квітучих каштанів та півоній, розквітає особливий день. Не пишним букетом, а тисячами різнобарвних ниток, що сплітаються у магічні візерунки на полотні. Це День вишиванки – свято, що огортає Україну барвами давніх символів, зітканих руками майстринь. Традиційно Всесвітній день вишиванки відзначають у третій четверг травня. Отже, цьогоріч йдеться про 21 число. В цей день працівники бібліотек Ізмаїльської ЦБС для дорослих долучилися до святкування, традиційно вбравшись у національний одяг. Також в читальному залі ЦМБ ім. І.П. Котляревського та бібліотеки-філії №4 було розгорнуто книжкові виставки та інсталяції. Бібліотекарі філії №3 доєдналися до міської акції, зробивши знімок біля фотозони.  

                Як і в попередні роки, головною традицією стане одягання вишиванок. Але, мабуть, найзворушливішим є те, як День вишиванки набув особливого значення в часи випробувань. У складні моменти історії вишита сорочка стала не просто символом, а оберегом, бронею духу, вірою у перемогу. Її одягають на передову, її передають як материнську любов та підтримку. У світі, де панують технології та глобалізація, вишиванка залишається тим міцним коренем, що живить нашу ідентичність, нагадує про те, хто ми є і звідки наше родове дерево.

                А починалось все як? Колись, у стінах Чернівецького національного університету, промайнула ідея – одягнути вишиту сорочку, не як сценічний костюм чи музейний експонат, а як живу частку себе, як видимий код нації. Ініціаторкою цієї чудової традиції стала студентка Леся Воронюк у 2006 році. Її заклик до одногрупників та викладачів одягнути вишиванки того дня став початком всеукраїнського, а згодом і міжнародного свята. Перший спонтанний флешмоб об’єднав лише кілька десятків студентів, але його ідея виявилася настільки сильною, що швидко поширилася Україною та світом.
                Тож нехай у цей день кожен відчує тепло вишитої нитки на своєму серці. Нехай барвистий орнамент стане символом нашої незламності, нашої краси та нашої вічної України. Бо вишиванка – це не просто одяг. Це душа народу, виткана на полотні часу.

Оголошення про вступ до ВІТІ 2026

🌟 Вступ до ВІТІ — 2026

Хочеш вирватися в краще майбутнє, а не стояти на місці?

Мати професію, стабільність і повагу?

🌟 ВІТІ імені Героїв Крут — реальний шанс змінити своє життя!

Триває вступна кампанія до ВІТІ імені Героїв Крут — закладу, де формуються офіцери нового покоління:

лідери, аналітики, айтішники, кіберзахисники та командири, які стоять на захисті майбутньої України 🇺🇦

🌟 Чому обирають ВІТІ?

ok підтримка й згуртована курсантська спільнота

✔️ сучасні спеціальності, що підключають військову підготовку та технології

✔️ повне державне забезпечення (житло, форма, навчання)

✔️ чіткі перспективи служби та професійного розвитку після випуску

🌟 Тобі до нас, якщо ти:

💻 кайфуєш від програмування, алгоритмів, даних, штучного інтелекту, мереж і електроніки та хочеш працювати з реальними цифровими й технічними системами, а не лише в теорії;

📡 тобі цікаві кіберзахист, шифрування, розвідка, зв’язок і високоточні технології, і ти хочеш бути серед тих, хто реально впливає на безпеку країни;

🎖 відчуваєш у собі лідера, прагнеш навчитися приймати відповідальні рішення, керувати підрозділами, діяти чітко в складних умовах і нести відповідальність за результат;

🛡 хочеш професійно служити Україні, поєднуючи інтелект, технології та характер, будуючи стабільну кар’єру офіцера з чіткими перспективами та повагою

📞 Хочеш дізнатись більше?

+38 044 323 26 57

+38 067 676 87 64

+38 093 189 07 35

🌟 ВІТІ імені Героїв Крут — місце, де формують майбутнє України.

Стань частиною тих, хто змінює країну не словами, а діями.

Зроби вибір свій. Ми чекаємо на тебе 🇺🇦

Реєструйся за Google-формою

https://forms.gle/9KiL6ERXC7VjbzcSA   

Слідкуй за нами у соцмережах

https://mititkruty.pulse.is

«Читаємо українське: кращі новинки»

До 145-річчя з дня народження Симона Петлюри

Інформаційні матеріали

до відзначення 145-річчя від дня народження Симона Петлюри  та вшанування 100-річчя від дня його загибелі 

22 травня 2026 року виповнюється 145 років від дня народження Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. Також 25 травня цього року виповнюється 100 років від дня його загибелі. 

В умовах екзистенційної Війни за Незалежність України гідне вшанування пам’яті Симона Петлюри, належне визнання та популяризація його внеску у творення українських держави, культури та війська, мають особливо важливе значення. З метою формування історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв, Верховна Рада України 18 грудня 2025 року ухвалила Постанову № 4748-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026–2027 роках» з Додатком № 3 «Про заходи зі вшанування пам’яті Симона Петлюри», яким визначено: враховуючи винятковий внесок Симона Петлюри в опір російській агресії, в українське державотворення початку XX століття у травні 2026 року провести на державному рівні заходи до 100-річчя дня пам’яті Симона Петлюри. 

Крім того, планом заходів, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 травня 2026 р. № 427-р, передбачено проведення урочистостей, тематичних виставок, наукових конференцій, круглих столів, меморіальних, інформаційно-просвітницьких та інших заходів, присвячених постаті Симона Петлюри.

Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали до ідеології та змістового наповнення відповідних тематичних заходів.

Ключові повідомлення

Наприкінці травня Україна вшановує пам’ять Симона Петлюри – 22 травня виповнюється 145 років від дня його народження, а 25 травня – 100 років з часу загибелі від рук московського агента.

Симон Петлюра є символом українського національно-визвольного руху. Як очільник української держави, організатор українських збройних сил часів Української революції, Головний отаман військ і флоту УНР він здійснив винятковий внесок в українське державотворення початку XX століття та опір російській агресії періоду Української революції 1917-1921 років. 

Саме у протистоянні із більшовицькою Росією Симон Петлюра став для українства уособленням ідеї свободи, а для ворогів – бандитом, ім’ям якого назвали цілі поколінні послідовників. Петлюрівці, як і мазепинці, і бандерівці, вселяли у росіян страх і ненависть, адже волелюбність, завзятість і незламність в українцях пробудили якраз такі потужні особистості, як Мазепа, Петлюра, Бандера.

У наукових виданнях, підручниках і словниках СРСР «петлюрівщина» визначалася як «контрреволюційний буржуазно-націоналістичний рух на Україні періоду іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, очолюваний одним із ватажків дрібнобуржуазної націоналістичної партії українських соціал-демократів Петлюрою». Участь у «петлюрівщині», тобто в боротьбі за незалежну Україну, ще довго залишалася приводом для звинувачень в СРСР. Петлюрівців зображували винятково в негативних контекстах, їм надавали непривабливі епітети та неприємну зовнішність. Образ петлюрівців як шкідників, зрадників і противників нової совєтської влади швидко ввійшов у совєтський побут. 

Упродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність не лише зброєю, а й словом: як журналіст, арткритик, редактор провідних українських журналів. У найсуворіші часи російської цензури організовував нелегальні друкарні. Навіть на еміграції лідер УНР продовжив видавничу справу – заснував журнали «Табор», «Тризуб», інші, які перетворювали слово на зброю в боротьбі за вільну Україну.

У 1921 році Симон Петлюра вимушено покинув терени України. Проте не відмовився від політичної боротьба за незалежність УНР. Совєтські ж спецслужби не полишали Петлюру в спокої, узяли собі за мету знеславити і зганьбити ім’я Симона Петлюри та його прихильників.

Вбивство Симона Петлюри справило неабияке враження на українську еміграцію. Член уряду УНР, дипломат Олександр Шульгин згадував, що подія об’єднала до того розрізнені кола української еміграції. Симон Петлюра своїм життям і своєю смертю засвідчив, що тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти.

Минуло 100 років від дня смерті Симона Петлюри, але він лишається символ боротьби за вільну Україну. На його честь в населених пунктах називають об’єкти топоніміки, зводять пам’ятники, пишуть мурали. А головне – пам’ять про Симона Петлюри увічнена в сучасному українському війську.

Вояки Армії УНР і сам Головний отаман носили на однострої нарукавний тризуб. Продовжуючи петлюрівські традиції, тризуб став частиною військової айдентики Сил оборони України. З 2017 року він став частиною однострою українських воїнів. 152-га окрема єгерська бригада здобула почесне найменування – імені Симона Петлюри. Військовослужбовці бригади захищають нашу країну на різних напрямках російсько-українського фронту.

  

Історична довідка

Козацького роду

22 травня 1879 року в родині з історією, що сягає кількох століть, народився Симон Петлюра. Симонів прапрадід – Остап Петлюра був отаманом Платнірівського куреня. Після розорення Січі 1775 року за наказом імператриці Катерини ІІ, за дослідженням полтавського краєзнавця Анатолія Чернова, Остап «зумів перебратися дніпровськими плавнями до Самарського монастиря. Остапів син Омелько малював ікони Самарського запорозького собору». Після заснування в Павлограді кінного заводу Омелько Петлюра влаштувався туди на роботу. Згодом народився син Павло – дід Симона Петлюри. Той перебрався до Полтави, де організував візницьке підприємство, а його син Василь успадкував родинну справу та розширив її. Василь Петлюра помер 1909 року.

Бабуся по батьковій лінії – Ганна Петлюра, у дівоцтві Чоловська, походила зі священицького роду. Після смерті чоловіка постриглася в черниці та стала ігуменею Топловського жіночого монастиря в Криму. Згодом у тому самому монастирі стала черницею і Симонова сестра Єфросинія, яка трагічно загинула 1918 року.

Дідусь Олексій по материній лінії, овдовівши, теж пішов у чернецтво. Він долучився до заснування Київського Іонинського скиту. Помер у сані ієромонаха. 

Мати Ольга виросла у священицькій родині з козацьким корінням Марченків. Жінка присвятила себе вихованню 9 дітей і веденню господарства. У 1919 році її заарештували більшовики, але коли відпустили, на третій день жінка померла.

 

Брати і сестри

У Симона було 8 сестер і братів. Усі діти здобували початкову освіту в парафіяльній школі. Брати Іван, Федір, Олександр і сам Симон навчалися в Полтавській духовній семінарії. Тільки Іван пішов далі, закінчивши Київську духовну академію. Помер від сухот 1900 року. Федір став агрономом у Кобеляцькому повіті, належав до Революційної української партії. Загинув за нез’ясованих обставин 1907 року. Молодший Олександр став воїном. Дослужився до полковника Армії Української Народної Республіки. Після совєтської окупації українських земель опинився в Канаді, де спочив 1951 року.

Долі сестер Петлюр склалися по-різному. Тетяна стала дружиною власника свічкового заводу. Марина і Феодосія все життя мешкали в Полтаві. У 1924 році їх вперше заарештували чекісти, але відпустили. У 1927 році сестрам вдалося повернути націоналізований раніше батьківський будинок. У 1937 році сестер знову заарештували, а разом із ними й племінника Сильвестра Скрипника – Маріанниного сина, брата патріарха Київського і всієї України

Української автокефальної православної церкви Мстислава (Степана Скрипника). 19 листопада того ж року всіх трьох розстріляли за рішенням «трійки».