13 захопливих книг про письменників, письменництво і книжки

Щоб зрозуміти улюблені книжки глибше, корисно дізнаватися більше про письменників, які їх створили – як вони жили, в якій епосі, в якій країні, про що мріяли, чого боялися, у кого вчилися… Ми склали підбірку творів, що допоможуть у цьому, адже показують літературу з-за лаштунків. Головні герої цих книжок – письменники та книжки.

Умберто Еко, Жан-Клод Кар’єр «Не сподівайтеся позбутися книжок»

Ця книга – детально записана розмова між французьким сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром та італійським письменником Умберто Еко. Два бібліофіли та затяті колекціонери рідкісних книг міркують про майбутнє паперових видань і те, чи насправді становлять загрозу електронні носії.

Як технічна революція змінить книгу? Чи можна говорити про смерть паперових книг? І в чому суть літератури? – цей твір шукає відповіді на багато актуальних питань та вкотре доводить – істина народжується у діалозі.

Мілан Кундера «Завіса»

Чесько-французький письменник розмірковує про історію роману, саму суть цього жанру, його закономірності та творчість найбільш яскравих представників. Зокрема, у «Завісі» можна прочитати про Мігеля де Сервантеса, Франца Кафку, Марселя Пруста та багатьох інших.

«Завіса» – це не лише ґрунтовна критика, а й філософська позиція самого Мілана Кундери. У цьому творі автор підсумовує власний погляд на літературу та дає читачам поштовх до самостійних досліджень та роздумів.

Леонід Ушкалов «Шевченко від А до Я»

Яскрава та змістовна книга про головного класика української літератури, яка буде корисною як для дорослих, що зможуть відкрити для себе Шевченка заново, так і для дітей, які матимуть нагоду зацікавитися творчістю Кобзаря.

Книга написана у форматі абетки, де кожна літера розповідає якийсь цікавий та неочікуваний факт з життя Тараса Шевченка. Таким чином, монументальний та стереотипний образ поета зміниться на більш щирий та людський, а отже, ближчий для всіх нас.

Ростислав Семків «Як писали класики»

У цій книзі відомий український критик та літературознавець розповідає про секрети майстерності Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннеґута, Мілана Кундери, Умберто Еко та Маріо Варґаса Льйоси. Виявляється, у кожного з письменників були свої ритуали та звички, пов’язані з літературою. Агата Крісті постійно записувала вигадані сюжети, навіть якщо ними й потім не користувалася; Рей Бредбері виступав за постійність та радив писати по 1000 слів на день; Мілан Кундера цінував жвавість роману та стислість викладу.

Книга «Як писали класики» – це не тільки шанс дізнатися більше про культових авторів, а й мотивація для письменників-початківців, які, сидячи перед чистим аркушем, не знають, про що розповісти світові.

Олександр Довженко «Щоденник»

Особисті спогади та записи письменника і режисера, який прославив Україну на весь світ. Щоденник дає змогу дізнатися більше про внутрішні переживання Довженка та подивитися на реальність його очима.

«Щоденник» Довженка – це не тільки мемуари, творчі плани та хронологічний виклад подій, це і філософські роздуми про долю України, Другу світову війну, вождів того часу, людей навколо та дійсність.

Йенс Андерсен «Астрід Ліндгрен. Цей день і є життя»

Біографія великої казкарки, яка подарувала світові невгамовну Пеппі Довгапанчоху та життєрадісного Карлсона. Як виявляється, сама Астрід Ліндгрен була такою ж сміливою і так само сильно любила життя. Ця бунтарка стала духовною наставницею всієї Скандинавії та додала нових барв в історію дитячої літератури.

Книга Йенса Андерсена містить спогади рідних письменниці, а також її листи, уривки з щоденників та фотографії.

Стівен Кінг «Про письменство. Мемуари про ремесло»

«Король жахів», один з найбільш популярних письменників сучасності зібрав увесь свій літературний досвід та поділився секретами майстерності. Ця книга включає як мемуари Кінга, так і його поради про те, як писати так, аби вас читали мільйони.

«Як писати книги» – це не тільки філософські роздуми та рефлексії автора. Кінг оперую конкретними прикладами, що таке хороший текст, а що таке поганий. Отож, книга буде корисною і для всіх, хто прагне навчитися писати краще.

Ніл Гейман «Не панікуй! Історія створення книги “Путівник Галактикою “»

«Путівник Галактикою» – культова гумористично-фантастична серія книг Дугласа Адамса. Окрім власне 5 книг, вийшли комікси, відеогра та серіал. У 2005 році вийшов повнометражний фільм. У чому ж секрет популярності «Путівника…»? Це й намагається з’ясувати Ніл Гейман. Натхненний роботою свого колеги, англійський письменник досліджує історію створення книги, творчість самого Дугласа Адамса та його вклад в історію літератури.

Ніл Гейман радить пристебнути ремені безпеки, не панікувати та вирушити у незабутню космічну мандрівку.

Андреа Чалупа «Орвел і біженці. Невідома історія “Колгоспу тварин”»

«Колгосп тварин» – сильна повість-антиутопія, критика тоталітаризму та алегорія на революцію 1917 року в СРСР. Не всі знають, що першим перекладом цього твору Джорджа Орвела був український. Загалом, «Колгосп тварин» важливий не лише як літературний шедевр, а й як свідчення епохи та пересторога для всіх поколінь.

Журналістка Андреа Чалупа розповідає про публікацію «Колгоспу тварин», про самого Джорджа Орвела та ділиться важливими зауваженнями, які допоможуть глибшому прочитанню відомої антиутопії.

Іван Рябчій «Двічі по десять: обличчя і голоси»

Ця книга – збірник інтерв’ю з письменниками з України, Франції, Бельгії та Швейцарії. Перекладач, журналіст та критик Іван Рябчій дає читачам змогу почути голоси відомих літературних діячів нашої епохи. Книга складається з двох розділів: «Тамтешні» (Амелі Нотомб, Ерік-Емманюель Шмітт, Ніколь Лемер, Міранда Люсьєн, Франсуаза Вільмар та інші) і «Тутешні» (Валерій Шевчук, Любко Дереш, Олексій Довгий, В’ячеслав Медвідь, Дмитро Чистяк та інші).

Подібні збірники завжди цікаві та пізнавальні, адже у них кожен може знайти автора до душі.

Робін Слоун «Цілодобова книгарня містера Пенумбри»

Якщо ви обожнюєте книжкові магазини і мрієте там поселитися, то ця книга принесе неабияке задоволення. Окрім неповторної атмосфери, тут є і чимало таємниць та загадок, які захочеться розкривати, насолоджуючись читанням.

Головний герой книги – дизайнер Клей – влаштовується на роботу у книгарню, що працює цілодобово. Найбільш неочікуваними відвідувачами книгарні виявляються люди, які приходять вночі і беруть почитати книги, доступ до яких молодому продавцю заборонений. Що ж такого у цих заборонених книгах? – обіцяємо, відповідь від американського письменника Робіна Слоуна вас здивує.

Жоель Діккер «Правда про справу Гаррі Квеберта»

У цьому захопливому романі йдеться про письменника Маркуса Гольдмана, який у пошуках натхнення для написання своєї другої книги, звертається до старшого колеги – культового автора сьогодення Гаррі Квеберта. Втім, останній підкидає Маркусу не лише кілька літературних секретів, а й заплутану кримінальну справу – Гаррі звинувачують в убивстві. Головний герой вирішує дізнатися правду.

Книга «Правда про справу Гаррі Квеберта»стала бестселером у Франції, а потім і прославила свого автора на весь світ. Тепер і українські читачі мають змогу познайомитися з творчістю одного з найцікавіших сучасних письменників.

Анджей Стасюк «Як я став письменником»

Анджей Стасюк – відомий польський поет, прозаїк та драматург. Ця книга – інтелектуальна автобіографія автора, в якій він ділиться спогадами про молодість. Надзвичайно жива, смілива та цікава розповідь про те, як насправді стають письменниками – без нудних повчань, але з веселими мандрівками, рок-н-ролом, дружнім спілкуванням та божевільними витівками.

«Як я став письменником» і про дух епохи, і про секрет вічної молодості, і про секрет хороших текстів.

15 фактів про читання та книги, які потрібно знати

1. У минулому книги ставилися на полицю «навпаки»: корінцем до стіни і переднім обрізом назовні.

2. Дослідження показують, що 4-6 років – найсприятливіший вік для навчання дитини читання. Після 6-7 років навчити читати складніше.

3. У середньому люди проводять за читанням 6,5 годин на тиждень.

4. Згідно з дослідженням Єльського університету, три чверті учнів, які погано вміють читати в третьому класі, залишаться такими ж у середній школі.

5. На написання роману йде в середньому близько 475 годин.

6. Серед книг, які були написані або задумані за гратами – «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса, «Подорож пілігрима» Джона Баньяна, «Тюремна сповідь» Оскара Уайльда, «Державець» Ніколо Макіавеллі.

7. Раніше в бібліотеках книги приковували до полиць ланцюгами.

8. У середньому, покупець книгарні проводить вісім секунд, дивлячись на передню обкладинку і 15 секунд, переглядаючи задню.

9. Половину всіх продаваних сьогодні книг купують люди старше 45 років.

10. Дослідження, проведені в США, показали, що діти, які навчилися читати до третього класу, мають менше шансів потрапити до в’язниці, почати приймати наркотики або не закінчити школу.

11. Жінки купують 68% всіх книг.

12. Більшість читачів втрачають інтерес до книги на 18-й сторінці.

13. Книги в м’якій обкладинці видавництва «Penguin» були створені для того, щоб зробити книги такими ж доступними, як сигарети, а перші «пінгвінівські» книжки в м’якій обкладинці поширювалися в церкві.

14. Вважається, що малограмотність щорічно обходиться бізнесу і платникам податків в 20 мільярдів доларів у вигляді втраченої заробітної плати, втраченого прибутку і зниженої продуктивності.

15. Один з найвідоміших бібліоклептоманів – Стівен Блумберг, який викрав понад 23 000 рідкісних книг з 268 бібліотек. Щоб скласти свою колекцію, яка оцінюється приблизно в 20 мільйонів доларів, Блумберг застосовував найрізноманітніші методи: іноді він пробирався до бібліотеки через вентиляційну систему і навіть шахту ліфта.

 

Джерело

24 травня – День слов’янської писемності й культури

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.

В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.

Утверджуймо імідж високоосвіченої української нації та плекаймо неоціненний скарб – нашу  мову. Адже лише любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.  

Джерело

День вишиванки

Українську вишиванку часто називають кодом нації. Залежно від історичного регіону України деталі та тематика орнаменту вишиванок відрізняються. Тому за зашифрованими у ній символами можна визначити регіон походження її власника.

День вишиванки – не офіційне й відносно молоде, проте дуже улюблене народне свято. Цього дня заведено одягати національне вбрання, куди б не довелося йти – на роботу, на зустріч із друзями чи деінде. Традиційно День вишиванки відзначають щороку в третій четвер травня. Таким чином, у 2020 році це свято відзначатимемо 21 травня.

Цікаві факти про українську вишиванку:

• Українська вишиванка має дуже давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст. 

• Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, а, згідно з повір’ями, були таким собі оберегом для їхніх власників від зла. Тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах і подолі, щоб візерунок торкався тіла. 

• Вишивати національний одяг раніше бралися лише жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику. Зараз вишивають не тільки жінки, а й чоловіки. 

• У кожному регіоні України є своя техніка вишивання, орнамент і традиційні кольори вишиванки. Іноді навіть окремі села можуть похвалитися своїми особливими вишиванками. 

• В Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння. 

• Вишивка однієї сорочки може займати від двох тижнів до трьох років – усе залежить від складності технік. 

• Першим модником, який поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко. Він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменника можна побачити на 20-гривневій купюрі. 

•Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зафіксована у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані міста тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України. 

• Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Натомість вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам. 

• Українське національне вбрання все більше надихає дизайнерів. На модних подіумах тема вишивки подається у найрізноманітніших варіантах.

Детальніше тут

18 травня - День пам'яті жертв депортації кримських татар

В Україні і в світі 18 травня вшановують пам'ять жертв депортації кримськотатарського народу з Криму.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.

А 12 листопада 2015 року Верховна Рада незалежної України визнала депортацію кримських татар геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Масове повернення кримських татар до Криму почалося в кінці 80-х років минулого століття.

День пам'яті жертв політичних репресій

17 травня 2020 року є Днем пам'яті жертв політичних репресій - це щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з указом президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Як зазначається у преамбулі президентського указу №431/2007 за підписом Віктора Ющенка, цей пам'ятний день встановлено "з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937 – 1938 років".

Кількість жертв сталінських репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч осіб було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом.  Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій 1937-1941 років. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тис. людей, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Інші місця масових поховань жертв "Великого терору" 1937–1938 років - Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

День Європи

З 2003 року третьої суботи травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. Цікаво, що Україна - єдина лержава, де цей день відмічають на державному рівні. У 2020 році День Європи припадає на 16 травня.

Для українців цей день, безперечно, особливий. Ще з давніх-давен Україна є повноправною та невід’ємною частиною європейської спільноти – великої родини, об’єднаної прогресивними демократичними поглядами. Тож це свято є гарним привідом вкотре засвідчити прагнення України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.

Пам’ятаймо, що Європа починається не десь за кордоном, а в серці кожного з нас.

Щиро вітаємо вас з Днем Європи!

15 травня - Міжнародний день сім'ї

15 травня у світі відзначається Міжнародний день сім'ї. Це свято було засноване в 1993 році Генеральною Асамблеєю ООН через заклопотаність громадськості знеціненням інституту шлюбу.

Після прийняття резолюції Генасамблеєю свято вперше відзначалося 15 травня 1994 року. Відтоді щорічно для цього дня обирається певна тема, яка покликана привертати увагу суспільства до проблем сім'ї.

Міжнародний день сім'ї в кожній країні має власні традиції, але всі вони зводяться до того, що це основний осередок суспільства, що є фундаментом всіх інших. Навіть в давнину шлюб вважався основою держави і священним таїнством.

У цей день люди роблять приємне своїм близьким, влаштовують тематичні вечори, феєрверки, акції, семінари, конкурси, концерти.

В Україні також є День родини. Це відносно нове свято, яке з 2012 року відзначається 8 липня. Відповідний Указ Президента України №1209 / 2011 "Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат і професійних свят" був підписаний 30 грудня 2011 року.

Вітаємо!

Факти з життя Юрія Липи (До Дня народження письменника)

- Юрій Липа захопився читанням і письмом, почав наслідувати свого батька Івана Липу ― писати твори, вірші, статті. Батько не схвалював захоплення сина і міг навіть викинути роботи сина. Хресним батьком Юрія Липи в поезії можна вважати Івана Франка. Він приїжджав лікуватися до Івана Липи і випадково побачив вірші Юрія, і оцінив талант хлопця. Сьогодні його ранні вірші не видані.

- Письменник написав «всеукраїнську трилогію» («Призначення України», «Чорноморська доктрина» та «Розподіл Росії»), в якій було викладено основи геополітики;

– 1940 року став одним з засновників Українського Чорноморського інституту у Варшаві, планував перенести його до Одеси;

– Став організатором підпільних курсів з медичної підготовки під час війни;

– Ю. Липі вищим німецьким керівництвом було запропоновано очолити уряд в Україні часів її окупації, проте він відмовився.

– Батько Юрія лікував поранених, хворих. Юрій спостерігав за батьком-фітотерапевтом, який наголошував, що кожна квітка має лікувальні властивості. Фітолікування так захопило хлопця, що Юрій Липа поїхав вивчати медицину до Польщі ― найбільше його цікавила фітотерапія.

- Є чимало документів, які свідчать про його стрімкий розвиток у цьому напрямі медицини. Його вважають першим українським фітотерапевтом.

- Юрій Липа був одружений з художницею Галиною Захарясевич. Вони познайомилися у Відні, де Галина проходила навчання. Деякий час Юрій з дружиною та двома доньками жили в Польщі, де він лікував людей та мав певну популярність. Він успішно виліковував пацієнтів, яких польські лікарі не могли вилікувати довгий час. Юрій почав отримувати погрози і, заради безпеки сім’ї, вирішив повернутися в Україну.

- Праці Юрія Липи на медичну тематику цікаві не лише фахівцям.

- Юрій Липа за 43 роки свого життя зробив дуже багато для людей, для літератури, для науки.

Джерело

Всесвітній день свободи преси

Генеральна Асамблея ООН у 1993 році проголосила 3 ​​травня Всесвітнім днем ​​свободи преси. Це рішення стало результатом роботи Генеральної конференції ЮНЕСКО, яка в резолюції 1991 року «Про сприяння забезпеченню свободи преси у світі» визнала, що вільна, плюралістична та незалежна преса є необхідним компонентом будь-якого демократичного суспільства.

Впровадження свята – результат роботи Генеральної конференції ЮНЕСКО. Генеральна конференція передала Генеральній Асамблеї висловлене державами, членами ЮНЕСКО, побажання оголосити 3 травня Міжнародним днем ​​свободи преси. Ця дата була обрана в ознаменування Віндхукської декларації зі сприяння забезпечення незалежності та плюралізму африканської преси, прийнятої 3 травня 1991 року на семінарі зі сприяння забезпечення незалежності та плюралізму африканської преси, організованому ЮНЕСКО та Організацією Об’єднаних Націй у столиці Намібії Віндгуку.

 Всесвітній день свободи преси є щорічним нагадуванням міжнародній спільноті про те, що свобода преси і свобода вираження думок є основними правами, закріпленими у Загальній декларації прав людини. Ми повинні захищати ці права, оскільки вони представляють собою основу демократії і надають реальний вплив на життя людей в усьому світі. Вільні ЗМІ та вільний доступ до інформації сприяють вирішенню завдань в галузі розвитку, підвищуючи обізнаність людей про стан справ у суспільстві. Таким чином, люди мають можливість стати активними учасниками соціально-політичних процесів і самостійно вирішувати свою долю. Але це можливо тільки за умови вільного доступу до достовірної інформації.

Всесвітній день свободи преси надає міжнародному співтовариству можливість віддати данину пам’яті професійним працівникам засобів масової інформації, які загинули при виконанні своїх обов’язків. Нам необхідно зміцнити нашу рішучість забезпечити охорону та безпеку журналістів у всьому світі. І щороку цей День присвячений певній темі.

Сьогоднішня дата – ще одна можливість віддати данину пам'яті професійним працівникам ЗМІ, які загинули при виконанні своїх обов'язків. А напередодні Дня свободи преси міжнародна організація Комітет захисту журналістів проводить аналіз відносин преси і влади і направляє главам держав листи з описом проблем журналістів, на які варто було б звернути увагу.

Джерело