Перша медична допомога пройшла довгий шлях
розвитку та стала невід'ємною частиною нашого життя. Про першу допомогу відомо
з давніх-давен. Більш ніж за 2500 років до нашої ери в
Єгипті жреці для іммобілізації кінцівок при травмах застосовували пов'язки,
виготовлені з пальмового листя, про що свідчать знайдені малюнки та записи в
папірусах.
Великий давньогрецький лікар Гіппократ
писав безліч трактатів з надання медичної допомоги при вивихах, переломах та
інших ушкодженнях. Крім наукових праць перша медична допомога згадувалася у
грецьких віршованих поемах, у творах давньоримських письменників та у біблійних
легендах.
Відома притча про милосердного
самаритянина, у якій підкреслюється гуманне ставлення до людини, що виявляється
у наданні допомоги пораненому противнику. Ще середньовічних арміях створювалися
санітарні дружини, звані самаритянськими.
З епохи середньовіччя відома ідея створення
організацій, що надає першу допомогу стражденним. У 1080 році в Єрусалимі
лицарями-ченцями, які володіють медичними навичками, було засновано Орден
Госпітальєрів (звідси походить міжнародно слово «шпиталь»), який заснував у
Єрусалимі шпиталь Святого Іонна Милостивого метою
якого було надання допомоги та турбота про незаможних, хворих або поранених
мандрівників у Святій землі.
Крім цього було відкрито цілу мережу
притулків і лікарень як на Сході, а й у західноєвропейських країнах.
Пізніше після завоювання Єрусалима
хрестоносцями у 1099 році ці лицарі заснували окремий орден Св. Іоанна, який
діє до теперішнього часу, на який було покладено функцію захисту та надання
медичної допомоги паломникам.
Цікавий досвід з надання медичної допомоги,
зокрема невідкладної, мала Київська
Русь. Уже наприкінці Х ст. лікарі оголошувалися
людьми вільними і на них не поширювалася юрисдикція світської влади.
«Руська правда» Ярослава Мудрого закріплює за монастирями будівництво лікарень
і принцип безоплатної медичної допомоги. Вводиться норма, за якою, людина, котра
нанесла шкоду здоров’ю іншій людині, має сплатити штраф у скарбницю держави та
оплатити лікування постраждалому.
В одній з найпопулярніших книг XI ст. «Ізборник Святослава» надається опис діяльності лічців-різальників, які робили ампутації кінцівок та інших частин тіла, лікувальні припікання розпеченим залізом. У XIII- XV століттях медицина уже «виходить» з монастирів. В українських містах – Львів, Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський лікувальну практику перехоплюють доморослі лікарі: зубодери, костоправи, травники, ворожки, ведуни, потворними, повитухи. Провідне місце серед середньовічних лікарів посідають цирульники. Вони проходять навчання протягом шести років в цехах цирульників. Уміють надавати першу допомогу при травмах, пораненнях, кровотечах, займаються дуже популярним у ті часи кровопусканням.
