Перша медична допомога пройшла довгий шлях
розвитку та стала невід'ємною частиною нашого життя. Про першу допомогу відомо
з давніх-давен. Більш ніж за 2500 років до нашої ери в
Єгипті жреці для іммобілізації кінцівок при травмах застосовували пов'язки,
виготовлені з пальмового листя, про що свідчать знайдені малюнки та записи в
папірусах.
Великий давньогрецький лікар Гіппократ
писав безліч трактатів з надання медичної допомоги при вивихах, переломах та
інших ушкодженнях. Крім наукових праць перша медична допомога згадувалася у
грецьких віршованих поемах, у творах давньоримських письменників та у біблійних
легендах.
Відома притча про милосердного
самаритянина, у якій підкреслюється гуманне ставлення до людини, що виявляється
у наданні допомоги пораненому противнику. Ще середньовічних арміях створювалися
санітарні дружини, звані самаритянськими.
З епохи середньовіччя відома ідея створення
організацій, що надає першу допомогу стражденним. У 1080 році в Єрусалимі
лицарями-ченцями, які володіють медичними навичками, було засновано Орден
Госпітальєрів (звідси походить міжнародно слово «шпиталь»), який заснував у
Єрусалимі шпиталь Святого Іонна Милостивого метою
якого було надання допомоги та турбота про незаможних, хворих або поранених
мандрівників у Святій землі.
Крім цього було відкрито цілу мережу
притулків і лікарень як на Сході, а й у західноєвропейських країнах.
Пізніше після завоювання Єрусалима
хрестоносцями у 1099 році ці лицарі заснували окремий орден Св. Іоанна, який
діє до теперішнього часу, на який було покладено функцію захисту та надання
медичної допомоги паломникам.
Цікавий досвід з надання медичної допомоги,
зокрема невідкладної, мала Київська
Русь. Уже наприкінці Х ст. лікарі оголошувалися
людьми вільними і на них не поширювалася юрисдикція світської влади.
«Руська правда» Ярослава Мудрого закріплює за монастирями будівництво лікарень
і принцип безоплатної медичної допомоги. Вводиться норма, за якою, людина, котра
нанесла шкоду здоров’ю іншій людині, має сплатити штраф у скарбницю держави та
оплатити лікування постраждалому.
В одній з найпопулярніших книг XI ст. «Ізборник Святослава» надається опис діяльності лічців-різальників, які робили ампутації кінцівок та інших частин тіла, лікувальні припікання розпеченим залізом. У XIII- XV століттях медицина уже «виходить» з монастирів. В українських містах – Львів, Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський лікувальну практику перехоплюють доморослі лікарі: зубодери, костоправи, травники, ворожки, ведуни, потворними, повитухи. Провідне місце серед середньовічних лікарів посідають цирульники. Вони проходять навчання протягом шести років в цехах цирульників. Уміють надавати першу допомогу при травмах, пораненнях, кровотечах, займаються дуже популярним у ті часи кровопусканням.
Не можна не згадати і про
воєнно-польову медицину українського козацтва. Виснажливі походи,
неймовірне фізичне навантаження супроводжувалися пораненнями, хворобами та каліцтвом. Однак, у тому спартанському
середовищі завжди знаходилися костоправи, шептуни, травники, знахарі, котрі
швидко знімали жар, гоїли рани, вправляли вивихи, рівняли суглоби і хребці,
володіли унікальними знаннями з мануальної терапії.
Козацькі лічці справлялися з відкритими
переломами, гнійними ранами, видаляти роздріблені кістки, «викочували» кулі і
осколки, робили ампутації. Щоб у рану не потрапляли мікроби і бактерії,
застосовувався суворий режим стерильності і антисептики.
Можна лише дивуватися силі духу і терпінню оперованих козаків і лікарів, адже
все робилося без наркозу. Щоправда, застосовувалися різні знеболюючі трав’яні
настої, зокрема, відвар маку.
Історії відома успішна діяльність
медичного підрозділу армії Наполеона. Це був «Летючий амбуланс», створений для
невідкладної допомоги пораненим на полі бою, їх оперативної евакуації до
польових шпиталів. Ідею реалізував у життя молодий військовий хірург Домінік
Ларрей. Він пішов на війну з розпачу, бо батьки коханої відмовили йому у руці
своєї дочки...через бідність нареченого. Побачивши на війні, як масово гинуть
поранені через невчасну допомогу, лікар взявся налагоджувати службу , що і
одержала назву «Летючий амбуланс». Домінік Ларрей спроектував першу карету «швидкої» з віконечками, щоб лікар на ходу міг оглянути
пораненого і зробити на ходу усі
необхідні маніпуляції.
Він також
запропонував для швидкості пересування та маневреності поставити карету на лафет як гармату, оснастити її ресорами, щоб до мінімуму
звести тряску.
У 1417 році в Голландії була організована
служба для надання допомоги, що тоне на каналах країни.
У Швейцарії в 1859 Жан Анрі Дюнан за
допомогою сільських
мешканців надавав медичну
допомогу пораненим у битві при Сольфериному.
Адже більшість
поранених, завдяки новації Ларрея, швидко поверталися у стрій. Армії
противників не мали такої переваги.
У 1864 році
була прийнята перша міжнародна Женевська конвенція - міжнародно-правовий
договір, у якому нормується охорона та полегшення долі хворих та поранених
воїнів на війні.
Через десять
років один армійський хірург запропонував ідею навчання цивільних осіб і назвав
це «до госпітальним лікуванням».
Поняття «перша
допомога» вперше з'явилося у 1878 році та утворилося при злитті «початкового
лікування» та «національної допомоги», коли. В Великобританії медичні бригади
громадян під егідою ордена Святого Іоанна спеціально тренувалися для надання
допомоги на залізничних вузлах та у гірничодобувних центрах.
Першу станцію
швидкої допомоги було створено у Відні 1881 року з ініціативи професора Яромира
Мунді. Приводом для цього стала пожежа в театрі, під час якої було дуже багато
постраждалих, які залишилися без допомоги. Наступного ж дня професор Яромира
Мунді розпочав створення Віденського добровільного рятувального товариства.
Цим товариством
було організовано пожежну та човнову команди та станцію швидкої медичної
допомоги для надання швидкої допомоги постраждалим від нещасних випадків.
У перший же рік
свого існування віденська станція швидкої допомоги надала допомогу 2067 року
постраждалим. Віденська рятувальна станція складалася з трьох підрозділів -
пожежна, човнова команди та швидка медична допомога. Вулицями Відня почали
курсувати 5 карет із двома лампами – одна оберталася, друга освітлювала дорогу
біля нічної години.
Щоб додати
мобільності швидкої, трамвайні зупинки австрійської столиці були оснащені
ношами.
Станція швидкої
допомоги не мала штатного складу. Вона існувала суто на добровільних засадах та
користувалася допомогою добровольців – лікарів та студентів медичних
факультетів.
Сам же Яромир
Мунді виконував на станції обов'язки керівника, лікаря, санітара та кучера у
різні зміни, відпочиваючи не більше 4 годин на добу.
Незабаром,
подібно до Віденської, були створені станції швидкої допомоги у Берліні,
Парижі. За короткий період такі установи почали з'являтися в інших містах
Європи та світу.
У 1881 році в Берліні професор Фрідріх Есмарх
заснував станцію швидкої медичної допомоги, подібну до віденської. Діяльність
станції швидкої допомоги була настільки корисною і необхідною, що за короткий
період у низці міст заснували станції швидкої медичної допомоги.
Перша станція швидкої допомоги
відкрилася у Варшаві 1897 року.
У Києві
Рятувальна станція товариства швидкої медичної допомоги почала діяти 30 червня
( за старим стилем) 1902 року.
Завдяки
зусиллям швейцарця Жана Анрі Дюнана (Нобелевська премія миру, 1901 р.) 24
червня 1963 року було засновано Міжнародний комітет Червоного Хреста, головний
завданням якого було надання першої допомоги пораненим у
військових умовах.
Перша медична
допомога має на меті запобігти подальшому впливу на ураженого вражаючого фактору,
попередити розвиток важких ускладнень і тим самим зберегти життя ураженому.
Вона є ефективною тоді, коли виявляється негайно або якомога раніше з моменту
поразки.
Всесвітній день надання першої допомоги (World
First Aid Day) відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу суботу
вересня. 2025 року ця дата — 13 вересня.
Завітайте до нашої
бібліотеки за адресою:
м. Ізмаїл,
вул. Національної
гвардії України , 41
Матеріал підготувала завідувачка
інформаційно-бібліографічним відділом
Семеріна Людмила Семенівна.
Липень 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар