23 серпня щорічно, починаючи з 2004
року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів –
синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української
ідентичності. Символ боротьби за волю.
Синьо-жовте поєднання утвердилося як
українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19
столітті. Але загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів.
Поєднання блакитного тла та жовтого
малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів
Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила
та зброю на полкових і сотенних знаменах.
Під час хвилі європейських революцій
1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор
українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над
ратушею у Львові.
На Наддніпрянщину, яка була в складі
Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної
боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у
1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими
прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років
тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями
Чорноморського флоту у Севастополі.
А після втрати незалежної української
держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб
відновити державність у різних регіонах України.
Навіть в радянській Україні були спроби
піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського
інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний
економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку
височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які
це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити
студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на
першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони
отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на
Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні
прапори.
26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.
4 вересня 1991 року національний
синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців,
28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.
Відтоді український прапор піднімали над
Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік
Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на
фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії.
Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996
року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час
Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським
окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. Сьогодні прапор – з нашими
військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно
підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над
вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях
чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та
селах.
Немає коментарів:
Дописати коментар