«Українська ікона: образи та символи»

Ікона світло несе сліпцям

Дасть слабким сил

Допоможе вистояти бійцям

У вогні горнил!

Вона від недругів врятує

Рідний край!

Здоров'я хворим принесе,

Прощеним - Рай.

Микола Бірюков

У сучасному суспільстві змінюється система цінностей, губляться життєві цілі та ідеали. Люди перестали прагнути до духовного вдосконалення. Орієнтація молодого покоління на духовно-моральні цінності і ідеали є необхідною умовою стабільного духовного і православного розвитку. Відродження в суспільстві національних духовних традицій є ще одним з напрямків діяльності Ізмаїльської центральної міської бібліотеки ім. І.П. Котляревського.

Наша бібліотека робить це шляхом популяризації серед читачів кращих зразків літератури духовно-моральної тематики, виховання у читача художнього смаку і читацької культури. Велику увагу приділяємо вивченню православ'я краю. Збираємо по крихтах матеріал даної тематики. Даний бібліографічний огляд: «Українська ікона: образи та символи» приурочений до 1030-річчя Хрещення Київської Русі підготував інформаційно бібліографічний відділ.

Світова культура як своєрідний килим, де кожен народ вишиває своїми барвами ту квітку, яку вважає найкращою. Саме тому світова культура реалізується у мозаїках і фресках Софійського та Михайлівського Златоверхого соборів, у іконах Богоматері Великої Панагії, Дорогобузької та Волинської Богоматері Одигітрії.

Ікона в Українській Православній Церкві - одна з її догматичних засад, невід'ємна частина української народної традиції. Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Православному християнину образ Божий супроводжував від народження до смерті, маючи важливе значення в духовному становленні особистості. До ікон прикладали новонароджених; іконою благословляли на шлюб, в дорогу, на подвиг, освячували будинок, перед ними браталися і давали обіцянку; шукали розраду в жалі; служили молебні в свята і в часи нещасть.

Українці-іконописці намагалися наблизити народ до святині, а святих - до народу. Цікавою була кольорова символіка ікон. Золотий колір означав небесне царство, блакитний - чисте і благородне життя на землі, пурпурний - владу Господа та ін.

Українська ікона - унікальне явище в контексті не тільки загальнонаціональної культури, а й світової. Беручи свої витоки від візантійського мистецтва й зазнаючи в подальшому певних західноєвропейських впливів, українська ікона викристалізувала власний, особливий стиль, де образ вгадується завдяки характерному «українському походженню». Про це яскраво засвідчують книги, представлені в нашому огляді.

Протягом понад двох століть, з кінця XVI до початку ХІХ-го український іконопис розвивався під знаком взаємодії двох течій — барокко і народного мистецтва. У книзі-альбомі

Выставка ко Дню Крещения Киевской Руси

28 июля отмечается 1030-летие Крещения Киевской Руси. Этой знаменательной для всего православного христианства дате в Центральной библиотеке им. И. Котляревского посвятили фото-художественно-литературную выставку "Українська ікона крізь віки", в которой были собраны в основном альбомы с фоторепродукциями самых знаменитых и значимых икон православной церкви.
Яркими экспонатами стали альбом "Шедевры украинской живописи", где собраны лучшие произведения иконописи от ХІ по ХХ вв. множества художников-богомазов в хронологии от Алипия Печерского - до Казимира Малевича; книга-альбом Дмитрия Степовика "История украинской иконы"; альбом фоторепродукций "Музей волынской иконы"; "Собор Святой Софии в Киеве" - альбом фоторепродукций из Софиевского собора; коллекция икон из Национального музея Украины; книга Дмитрия Степовика "Современная украинская икона" и другие.
Подготовила экспозицию заведующая читальным залом Лидия Юрчук, а "гидами" по ней работают по очереди все библиотекари. Выставка пользуется немалым спросом у измаильчан, так как освещает широкий исторический спектр православной иконографии.

Оксана КАРТЕЛЬЯН

Українські ЗМІ - ювіляри 2018

ОГЛЯД

Інформаційно - бібліографічний відділ Ізмаїльської ЦБС для дорослих бібліотеки ім. І.П. Котляревського представляє в огляді «Українські ЗМІ ювіляри »інформацію про українські газети та журнали, які в 2018 році відзначають святкову дату, з моменту їх виходу в світ.

Запрошуємо усіх бажаючих перегорнути сторінки журналів -ювілярів 2018 року!

Газеті «Культура та життя»  105 років.
«Культура і життя» – загальнодержавна українська щотижнева газета. Засновники видання – Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури України, трудовий колектив редакції. Видавець – ДП «Національне газетно-журнальне видавництво».

Видавниче товариство під назвою «Культура і життя» було засноване у Харкові Гнатом Хоткевичем, після його повернення до міста 1912 року. Він же з січня 1913 став редактором тижневика «Вісник культури і життя», що видавався в Києві.

У виданні висвітлювалися новини культури, під якою розумілися будь-які галузі людської діяльності та їх наслідки: мистецтва (література, малярство, скульптура, музика), наука і техніка, спорт, організація й самоорганізація людей у цілеспрямовані спільноти, задачі й загадки, ін.

Спроба тривала місяць. Усього вийшло чотири числа періодичного видання. Тим не менше інформаційний досвід цього щотижневика новин заслуговує на всіляке схвалення й вивчення. Журнал замислювався саме як інформаційний (а не літературний чи публіцистичний) проект. Складався він з трьох виразних частин, які, однак, не були відділені в окремі рубрики. Першу частину складали літературні твори, другу наукові праці про мистецтва та з історії, третю – найбільшу – частину становила широка хроніка з різноманітних галузей культури. З огляду на те, що часопис створювався по суті однією особою, більшість матеріалів у ньому мали дайджестовий характер, особливо ті, що ті, що належали до відділу хроніки. Сучасна назва «Культура і життя» – з 3 травня 1965 року.

Після проголошення незалежності України газета стала офіційним друкованим органом Міністерства культури України. Фінансується з державного бюджету. Найбільші перебої з державним фінансуванням газети були у 1999–2000 рр. Так, 1999-го перший номер вийшов друком 6 січня, а другий– 28 серпня; 2000-го побачило світ тільки 6 номерів газети, при чому перший – 11 листопада. «КІЖівці» пояснили невихід газети «руйнівним подихом доби»

Починаючи з № 12 за 24 березня 2017 року у вихідних даних друкованої версії газети «Культура і життя» зазначено ліцензування CC BY. Таким чином «Культура і життя» стала першим в Україні і одним із перших у світі друкованим засобом масової інформації, що видається під ліцензією Creative Commons.

 Журнал «Однокласник» є найстарішим дитячим журналом України. Безперервно виходить з жовтня 1923 року. Його назва неодноразово змінювалася: спочатку журнал називався «Червоні квіти», у 1931 році об'єднався з виданням для молодших школярів «Більшовиченятко» і став «Піонерією», а з січня 1991р. –«Однокласник». Отже – журналу 95 років.

За весь час існування журналу на сторінках надруковано багато творів відомих українських письменників: Миколи Трублаїні, Віктора Близнеця, Всеволода Нестайка, Григора Тютюнника, Михайла Стельмаха, Бориса Олійника, Оксани Забужко, Братів Капранових, Богдана Жолдака, Михайла Слабошпицького, Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Юрка Позаяка, Сергія Оксеника, Галини Малик.

Видання завжди мало сильну літературну складову, деякий час виходили літературні спецвипуски. З жовтня 2011 року виходить додаток «Літературний Однокласник».

В «Однокласнику» поєднують освітню, пізнавальну та розважальну тематики. Значну частину друкованого видання займають статті активних читачів. У журналі неодноразово проводили конкурси серед читачів, найпопулярнішим з яких став «Твій погляд» — серед юних журналістів у номінаціях «Текст» і «Фото».

Грантові можливості для ініціативних громадян в рамках Пункту європейської інформації на другу половину 2018 року

 

Джерело: Вісник центрів та пунктів європейської інформації. - 2018. - № 2 (10). - С. 6.

Джеймс Олдрідж - лицар світової літератури. Дайджест

 

До числа прогресивних діячів зарубіжної журналістики відноситься видатний англійський письменник і публіцист Джеймс Олдрідж. Ім'я цього талановитого англійського літератора, активного публіциста і невтомного борця проти фашизму, глашатая світу і прогресу, відомо всім людям доброї волі, також його ім’я об'єднало свої зусилля в боротьбі проти паліїв нової війни.

Олдрідж говорив: «Я рішуче проти будь-яких війн – гарячих і холодних. Ні ті, ні інші не потрібні людям. І сучасний письменник повинен про це пам'ятати. Він не має права недооцінювати свою роль у справі розрядки».

Публіцист вважає, що книги письменника повинні служити розвитку взаєморозуміння між народами, а його художні образи виховувати в читача високі гуманістичні почуття. Прямий борг художника – вміти отримувати досвід з того, що відбувається в світі. У цьому Олдрідж є прикладом.

Джеймс Олдрідж увійшов до англійської літератури на початку 40-х років. За порівняно короткий час він пройшов велику творчу еволюцію.

Джеймс Олдрідж із тих постатей, котрі настільки міцно асоціюються з минулою і давно минулою епохою, що з подивом виявляєш у ньому сучасника.

10 липня виповнилося 100 років від дня народження видатного англійського письменника та публіциста Джеймса Олдріджа. Повне ім'я – Харольд Едвард Джеймс Олдрідж (англ. Harold Edward James Aldridge).

Народився він 10 липня 1918 року в Австралії, у Сванхіллі, штат Вікторія, де й минуло, за його словами, «том-сойєрівське» вільне дитинство, сповнене пригод. Про які можна й потрібно прочитати в повісті «Мій брат Том», у романі «Правдива історія Ліллі Стьюбек», в інших «австралійських» книгах Олдріджа, де автобіографізм не відокремиш від вигадки, та й не слід. У 14 років Джеймс пішов розсильним у редакцію однієї з мельбурнських газет, а у 18 вирушив підкоряти Лондон. Олдрідж здобув гарну освіту: навчався спочатку в коледжі у Мельбурні, потім вступив до Оксфорду, відвідував льотні курси, а головне — розпочав журналістську кар’єру, співробітничаючи з кількома лондонськими газетами.

У 1939 р. як воєнний кореспондент приїхав на радянсько-фінський фронт.

Протягом років Другої світової війни Олдрідж побував у ролі кореспондента у багатьох країнах (в Норвегії, Греції, Єгипті, Лівії, Ірані і т.д.) і на багатьох театрах воєнних дій. Народження Олдріджа як письменника, його ідейне зростання тісно пов’язані з визвольною боротьбою народів у період Другої світової війни.

Відвідав і Радянський Союз, де провів майже рік (1944-1945). У 1945 році отримує премію Джона Левелліна. З 1951 року він стає членом міжнародної організації «Письменники за мир».