27 жовтня 2011

Толерантность - это ...


Сьогодні в бібліотеці пройшла година спілкування під назвою «Толерантність – це …».
А й справді, що ж таке толерантність, адже це поняття вже глибоко увійшло в наш лексикон, однак, що ми під ним розуміємо?…
Найчастіше, виникають асоціації з поняттям «терпимість», «розуміння», «мирне співіснування», «адекватність», «не заперечення», «пасивність», «відсутність агресії», «безконфліктність» - у кожного – різні; у підсвідомості спливають слова:«єврей», «негр», «іслам»,  «забобони»…,  антиподи: «насильство», «непримиримість», «ворожнеча», «заперечення».


А хтось сьогодні скаже, що у ХХІ століття проблема толерантності зовсім відсутня: геноцид євреїв закінчився ще у середині минулого століття, а «негрів» в Америці сьогодні називають виключно «афроамериканцями», в конституціях більшості держав прописана свобода віросповідання та заборона расової й статевої дискримінації.
Інші наголосять, що сьогодні однією із глобальних проблем людства є перенаселення і про яку толерантність йде мова? – виживає сильніший.
Тоді чому ж сьогодні ми говоримо про толерантність?
У багатьох культурах поняття «толерантність» є своєрідним синонімом «терпимості». Звернемося до словників (адже ми на бібліотечному блозі :-)). Так от, словники визначають «толерантність» як терпимість до чужого способу життя, поведінки, чужих звичаїв, почуттів, вірувань, думок, ідей.  Словник В. І. Даля трактує «терпимість» як здатність що-небудь терпіти тільки з милосердя або полегкості.
Однак, чи можна поставити знак рівняння між толерантністю та терпимістю?
Я можу терпіти (правда, лише деякий час) хамство, грубість, безкультурність та ще купу подібних речей. З цими явищами ми стикаємося щодня.
Однак чи можу я сказати, що я з терпінням відношуся до жебрака, п’яниці, каліки, розумово відсталої людини, ісламських терористів, нацистів, скінхедів, емо, готів? І чи то – те саме «терпіння»? Мабуть, ні … Адже, у відношенні до людини, передусім потрібно відноситися саме до людини.
Недаремно, є крилатий вираз «Кожний судить по собі», але часто, ми просто забуваємо, що люди різні, що життєві ситуації різні, рівень культури та виховання, матеріальний статок – все різне. І ми просто не можемо поставити себе на місце іншої людини, щоб зрозуміти її вчинки, її поведінку.
Якщо у мене були батьки, які про мене піклувалися, виховували мене, вчили, що добре, а що зле, якщо вони мали фінансові можливості не лише нагодувати мене, а ще й дати гарну освіту і т.п., то мені мабуть буде складно уявити себе в оточені, де діти кинуті напризволяще, де поїсти нема чого, а усе, чому тебе вчать – просити на вулиці. І спросить себе, чому та циганка, що просить у вас гривню, чи той бездомний хлопчина, що намагається вицупити вашого гаманця викликає у вас злість чи роздратування? А може вони просто не мали іншого вибору, бо ніколи його і не бачили? Може, вони живуть так, бо інакше їх ніхто не навчив? Але ж вони такі самі люди, як і я … А чи розумію я це? Чи завжди в своєму житті я роблю правильний вибір? Чи правильна моя культура, моє виховання?..
Особисто для мене, толерантність – це набагато більше ніж проста терпимість, це вміння зрозуміти та сприйняти іншу людину такою, яка вона є.
Але, у такому розумінні, толерантність вимагає серйозних внутрішніх зусиль. І постає наступне питання: А чи толерантна я?
Так: я ніколи не поділяла людей за расовою приналежністю, я цілком сприятливо відношуся до людей різних сповідань, я з цікавістю дивлюся «Забобони» по NG, я ніколи не оцінювала людину за матеріальним статком,  я спілкуюся на рівних з підлітком з ДЦП, не ставлячи себе вище за нього, та не звертаючи уваги на деякі вирази чи дії – я розумію його проблему і сприймаю його таким, який він є. Я підіймаю «бомжа», який оступився та впав, вдарившись головою – він така ж людина як я, просто в нього така життєва ситуація, і я не боюся забруднитися чи «косого» погляду оточуючих – я сприймаю його…
Але ж ні:  я можу зрозуміти прихильників ісламу, але не можу сприйняти поводження ісламських екстремістів, я можу для себе пояснити ідеї нацистів, однак, я не можу сприйняти їх, я не сприймаю, коли мати кидає свою дитину, я не сприймаю зради, я не сприймаю дії нашої влади, я можу зрозуміти професійні мотиви, але не вбивство дитини задля них (подивиться, а ви зрозумієте?)


Так що ж виходить? Я не толерантна? І чи взагалі, толерантність – це хороша чи погана риса?
Мабуть, навіть у толерантності має бути та межа цінностей, де вона не перейде у байдужість і безпринципність. І для кожного ця межа своя. Але елементарна чуйність до життя іншої людини повинна бути в кожної людини. І коли це станеться – світ (навіть якщо це світ лише однієї людини) стане кращим.
А сама толерантність переросте з толерантності-терпимості через розуміння та сприйняття до толерантності-допомоги – свідомого надання слабкому «іншому» певних переваг.

4 коментарі:

  1. Однак чи можу я сказати, що я з терпінням відношуся до жебрака, п’яниці, каліки, розумово відсталої людини, ісламських терористів, нацистів, скінхедів, емо, готів? І чи то – те саме «терпіння»?
    Чому у вас всі ці люди в одному речені? чим вам погані каліки та розумово відсталі люди? хіба вони винні?

    ВідповістиВидалити
  2. Усе дуже просто - вони не такі як я, тому саме в контексті розгляду питання толерантності я можу поставити їх усіх в один ряд.
    Ви маєте і для себе визначити свій ряд, і з нього вже обирати тих людей, до яких зумієте проявити толерантність.

    ВідповістиВидалити
  3. Да-а... Нелегкое это дело разрешить другим быть другими! Ещё труднее решить для себя, что требует нашей терпимости и великодушия, а с чем нельзя мириться ни в коем случае. Вы затронули очень болезненную тему - спасибо вам за это!

    ВідповістиВидалити