«Символу духовності Свято-Покровському Кафедральному собору м. Ізмаїл - 195 років»

Дайджест 

      Кожне місто, як і кожна людина, має своє обличчя, свій характер, свій неповторний образ. Історія міста, як у дзеркалі, відбивається в його архітектурі, вулицях, площах та провулках, у будівлях...

     Духовний вигляд міста, його зовнішній вигляд залежить від «часу та місця народження», від прожитого життя, трудової «біографії» від усього того, що ми називаємо історією.

    Серед храмів, побудованих на честь Божої Матері, є чимало, які називаються Покровськими. У центральній частині міста Ізмаїла, оточене тінистими та затишними скверами, велично височить чудова пам'ятка архітектури першої половини XIX століття – Свято-Покровський кафедральний собор.

          Свято-Покровський кафедральний собор – символ небесного

 захисту міста.

     У собору склалася цікава доля, тісно пов'язана з історією Ізмаїла після другої облоги та взяття турецької фортеці Ізмаїл у 1809 р.

      Здобувши статус міста Ізмаїл, а на той момент — Тучков, почав забудовуватись і Свято-Покровський собор уже тоді передбачався у плані забудови. Собор розташовувався на 1 січня 1813 року на місці колишньої Тучківської малоросійської Миколаївської форштадтної церкви, яка до 1820 року сильно занепала настільки, що постало питання про її заміщення.

   Тоді ж парафіяни цієї церкви звернулися до Високо преосвященного Дмитра, архієпископа Кишинівського і Хотинського і Кавалера, щоб збудувати на місці старої церкви «нову кам'яну трьох престольну церкву на головній площі в ім'я перший — Покрова Пресвятої Богородиці, другий — Святителя Христового Миколи. Закладка першого каменю відбулася – 8 липня 1821 року.

   Будівництво стало можливим завдяки пожертвуванням парафіян і посібникам від скарбниці, виділеним за указом Миколи I Бессарабським намісником графом Воронцовим.                  

 

 

      А через 2 роки на будівництво собору зібрали «до 400 кубічних сажнів каменю, 100 чвертей вапна та 6000 левів (стара турецька монета, що мала ходіння в Бессарабії на початку 19 століття)». Однак у 1822 р.виявилося, що цього недостатньо для реалізації проекту. До того ж рік був неврожайний і зібрати 300 тисяч левів, що бракували, було нереально, та ще й місткість церкви була розрахована на 400 чол. через великі колони.

       У результаті 13 липня 1822 р. на ім'я того ж Дмитра відбулося нове звернення - про зміну плану на одну престольну церкву на ім'я Покрова Пресвятої Богородиці, що вже коштувало б близько 80 тисяч.

       Накреслити інший план «щодо взаємозв'язків з архітектором» було доручено архієпископом Дмитром архімандриту Іоанніку. При цьому історики вважають автором архітектурного проекту собору ректора академії мистецтв Авраама Івановича Мельникова. Будівельні роботи розпочалися під керівництвом архітектора Йониці.

       Думки істориків щодо архітектора храму суттєво розходяться. Хтось стверджує, що це був А. Мельников, хтось називає І. Торічеллі з Одеси, треті кажуть, що автором проекту був інший одесит - Ф. Боффо.

        Незабаром прийшло схвалення на новий проект.

       Було закладено міцний фундамент та зведено стіни заввишки до половини вікон. Після смерті архітектора в 1825 будівництво велося під наглядом обласного архітектора Спета і під безпосереднім керівництвом інженера-полковника Близнина. У червні того ж року міський будівельний комітет уклав контракт із акерманським жителем Калфою Євстратом Костянтиновичем щодо добудови собору. Вартість робіт була оцінена у 41 тисячу левів. 67 майстрових працівників зводили стіни собору. Побутовий камінь видобували з каменоломень Катлабуга, пиляний камінь привозили з колонії Кірнички.

       До травня 1831 року було завершено будівельні роботи. Проте через холеру, що лютувала, освятили його лише восени.

         У 1831 р. собор було освячено і відкрито, проте роботи з його облаштування тривали й надалі. Дзвони собору було відлито з турецьких знарядь у 1833-1835 роки.

 

      Згідно з рапортом протоієрея Микити Глизяна від 26 лютого 1834 року піклувальники церков міста уклали контракт з Одеським купцем Зіньковичем лити дзвони з двох тисяч пудів міді. Було збудовано ливарну піч, в якій у 1833 і 1835 роках були відлиті перші дзвони для соборної церкви.

     Усього було відлито одинадцять дзвонів, причому головний - вагою 650 пудів, один із найбільших в Україні; другий - 500 пудів (1880 року перелитий і нині становить 327 пудів 15 фунтів). Всі дзвони були прикрашені іконами Пресвятої Богородиці, шестикрилими херувимами та серафимами та образами святих.

Найбільший дзвін важить 650 пудів, тобто. майже 11 тонн і це один із найбільших дзвонів в Україні. Його язик важить 900 кілограмів.

        У 1831 р. у храмі було виготовлено іконостас, при останньому оновленні якого, в 1907 р., в обрамлення додали позолочені колони з прикрашеними капітелями.

  Іконописні роботи в соборі виконувались іконописцями Михайлом, Петром та Дорофієм Кособрюховими, витративши на купівлю золота для золочення образів та рам 1042 рубля 75 копійок.     Також у соборі було вісімнадцять ікон у цінних металевих окладах.

     Головною цінністю храму є Голгофа, в хрест якої вкладено позолочений срібний хрестик зі святинями. 100-річний ювілей собор відзначив у новому та останньому архітектурному вигляді.

    У 1931 р. у верхній вежі каплиці, на 5 ярусі встановили годинник із зовнішніми циферблатами, і сьогодні він звучить кожну годину.

     Перед собором, на місці майбутньої колонади, було влаштовано дві господарські прибудови та огорожу, побудовану з використанням цегли та металу. З південного боку була залізна брама. За огорожею росли дерева та квіти.

      Напівкруглу колонаду тосканського ордера та портик над центральним входом собору добудували на народні кошти у 1936 р. за проектом Анжело де Веккі та портик над входом у стилі класицизму. Колонада, зробила споруду унікальною та величною.

Спочатку собор не був розписаний, вівтар та стіни були вкриті побілкою. Згодом Кишинівська єпархія подбала про те, щоб настінні розписи гідно прикрасили храм, наголошуючи, що Ізмаїл має стати духовним та культурним центром півдня Бессарабії.

   Мальовничі роботи доручено було здійснювати Павлу Піскарєву, який належав до школи Васнєцова. Піскарєв виконав роботу в 1913-1915 роках, причому основний обсяг був зроблений всього за рік, що вказує на досвід художника та наявність вже готових ескізів, а також на наслідування прикладів Васнєцова.

       У настінних розписах Покровського собору привертає увагу розмаїття виразних орнаментів і улюблене Васнецовим синє тло. Центральне місце у храмі займає кілька сюжетів Васнєцова: образ

Богоматері в центральній апсиді, а також образи рівноапостольної княгині Ольги та рівноапостольного князя Володимира.

     Розташування сюжетів із церковної історії традиційно: під куполом зображений Бог Саваоф, нижче на вітрилах – євангелісти

Іоанн, Матвій, Марк і Лука, далі - земне життя Господа Ісуса Христа, постаті святих першої доби історії Церкви та святі. Завершують нижню низку євангельські притчі.

       У 1848 р. до храму прибудували ще одну триярусну дзвіницю (65 м), яка з'єднується із собором критої галереї. Там облаштували верхній храм Миколи Чудотворця.

      Собор має 2 престоли. Головний – в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. Тут іконостас складається з ікон живопису. Другий — в ім'я святителя Миколая, влаштований на хорах завдяки купцю Сороколетову.

      В храмі  можна побачити чудотворні ікони Пресвятої Богородиці («Скоропослушниця» та «Збавителька, яка привезена з Афона на благословення Ізмаїла), ікони Божої матері «Святого Великомученика та цілителя Пантелеймона», «Святої Марії Магдалени».

     Столітній ювілей собор відзначив у новому та останньому архітектурному вигляді.

       1942 року за планом благоустрою міста Ізмаїла було передбачено: зовні собору надати «білий колір, як у собору міста Кишиніва», а зелений колір на куполі замінити на небесно-блакитний. Водночас навколо собору було споруджено постамент із цементу заввишки 30 сантиметрів із залізною огорожею заввишки 20. Невикористані на будівництво колонади «будинки, склади та інші старі неестетичні будівлі» було зруйновано і замість них посаджено дерева та розведено квіткові клумби. Крім цього за вказівкою префектури протягом 12 днів по місту було зібрано кошти на ремонт собору та за розпорядженням примарії, як виняток відкритий кредит у сумі 10000 лей.

ФОТО 1944 рік.

   За словами старожилів, у румунський період головний дзвін собору хотіли віддати в інший храм, але ця звістка настільки стривожила парафіян, що у собору зібралося своєрідне «віче» і дзвін не віддали.

      Майже дев'ять століть свято Покрови - одне з найулюбленіших.На честь свята в містах, де стояли храми на честь Покрова Пресвятої Богородиці, була поширена традиція проведення Покровських ярмарків.

        У першій половині XIX ст. у місті Ізмаїлі-Тучкові проходили двічі на рік знамениті Покровські ярмарки, які тривали 15 днів. До ярмарків готувалися цілий рік і з’їжджались на них з усього Придунав'я.

Покровський собор – наша історія, наше надбання, наша гордість

     Ізмаїльський Свято-Покровський кафедральний собор – головний символ міста, пам'ятка архітектури, історична та культурна спадщина, туристична «родзинка» Ізмаїла.

      І нашому і майбутнім поколінням треба зберегти храм для нащадків, пам'ятаючи про те, що споруджено його в ім'я самої Богородиці, яка зберігає Ізмаїл під Своїм покровом.

 

Матеріал підготувала завідувачка

інформаційно-бібліографічним відділом

Семеріна Людмила.

Листопад 2026року.