пʼятниця, 1 лютого 2019 р.

Поетичне й непоетичне Ю. Тарнавського

(до 85-річчя від дня народження Ю.Тарнавського)

«Необхідно чітко розрізняти те, 
що є змістом моєї свідомости, 
моїми уявленнями, і те, 
що є об’єктом мого мислення».

Ю.Тарнавський

Юрій Тарнавський був одним із перших українських поетів, який не тільки інтуїтивно чи теоретично збагнув розмитість, неокресленість суті поезії, а й у своїй творчості демонстрував цю розмитість, повсякчас рухався осторонь магістрального шляху розвитку української поезії. Ми бодай схематично окреслимо цей маршрут, покажемо, що таке поезія в розумінні Ю. Тарнавського. Можливо, це наблизить нас до відповіді на питання про місце цього літератора в історії української поезії ХХ ст.

Поетичне Ю. Тарнавського розпочинається із вселенського відчуття самоти. І лише метафоризм стає вишуканою декорацією цього нечутливого світу. А створення штучної мови на означення штучного світу стає самоціллю. Метафоричні контексти (оскільки саме метафора стала для Тарнавського мовою поетичного) відкриті до неоднозначних, а то й суперечливих трактувань. Саме тому він став ворогом метрики, ворогом алітерації, ворогом мелодики, ворогом рими — Тарнавський дав нам оголену мисль і оголений образ; він дав нам нові можливості поезії, чи пак антипоезії.

Мовний універсум у творах Юрія Тарнавського, письменника Нью-Йоркської групи, зображує людину як «буттєву дитину» актуального життєвого простору, через словесні знаки якого виявляється й неубезпеченість її істоти, і прихований внутрішній потенціал.

За словами Б. Рубчака, автор «Життя в місті» (це перша збірка Тарнавського) - «один з перших інтернаціоналізував українську мову, позбавивши її притаманної їй кучерявости, пісенности, трудности, прикметниковости. Поет оскелетив українську мову на те, щоб якнайбезпосередніше передати образ.

Ця книжка «Життя в місті» - поезій у прозі – є вершиною ірраціональної поезії в українській літературі до останньої декади XX ст.. Натомість наступні збірки Ю. Тарнавського: «Пополудні в Покіпсі», «Ідеалізована біографія», «Спомини», «Без Еспанії», - позначені поступовим заглибленням у сферу чуттєвого. Цей процес найяскравіше проявився в останній з них, «Без Еспанії» (1966—1967). Опублікування її не могло не викликати бурхливого негативного резонансу: мовляв, так писати не можна, кому це потрібно, чому так брудно. Реакцію цього типу було викликано не лише у пересічних читачів, а й в особистостей академічних та творчих. У відповідь на читацькі закиди, в незрозумілості твору, Ю. Тарнавський підкреслює, що книжка написана не для того, щоб її розуміти, а для того, щоб відчути.

Що це? Таке його тлумачення душі власної, чи чужої – питання другорядне в тому, якою бачить Тарнавський-поет роль душі у процесі людського екзистування. Але, однозначно, треба вмислюватися в кожне його слово: «Необхідно чітко розрізняти те, що є змістом моєї свідомости, моїми уявленнями, і те, що є об’єктом мого мислення».

Приведемо кілька прикладів поетичності Тарнавського:

«Твоє лице заболочене ніччю...» -

Замість очікуваного людського зображення маємо сюрреалістичну візію кольору «заболоченої ночі». Колористичний маркер «заболочена ніч» - це емоційно негативно заряджений образ, що на асоціативному рівні посилюється поєднанням зорових відчуттів («ніч» -- темрява, яка провокує появу страху, можливу небезпеку) із неприємними на дотик і запах (в'язке, смердюче, огидне болото). Увесь цей емоційно-почуттєвий спектр презентує матрицю ліричного героя, який упритул наближається до автора, зливається з ним.

«У кольорі очей простяглася віддаль, в шуканні якої загубилося твоє серце» -

Поняття, яке позначає бажаний, але недосяжний предмет не названо, адже ліричний герой перебуває в процесі визначення життєвих орієнтирів, аксіологічних пріоритетів.

Читаючи збірку «Анкети», переконуєшся, що поезія може існувати в будь-якій формі — не обов’язково зберігаючи у рядках потрібну кількість складів і наголосів; що вона нічого не втрачає, коли позбавлена засобів емоційного мовлення; що закорінений у розмовну мову та розлитий у структурі художнього тексту образ може бути глибшим і викликати більший ефект, ніж найвлучніші окремі метафори.

У пошуках того, що є найсуттєвішим, поет нехтує традиціями українського віршування, нехтує магічними властивостями мови, ризикує бути незрозумілим, як і належить авторові того типу текстів, що їх з легкої руки Р. Барта називають «текстами-насолодою».



Використані інтернет-ресурси:

http://old.philology.lnu.edu.ua/visnyk/44_2008/44_2008_kotyk.pdf

http://md-eksperiment.org/post/20170519-chas-slizmi-kotivsya-po-zmorshenih-oblichchyah-kameniv-poetichne-j-nepoetichne-yu-tarnavskogo

http://md-eksperiment.org/etv_pages.php?album_id=539&category=features

https://knowledge.allbest.ru/literature/2c0b65625a3ac68a4c53a98521316c37_0.html

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...