«Провідні українські кінорежисери»

Віртуальна виставка-персоналія

До Дня українського кіно – 13.09.

                Український кінематограф пройшов довгий та непростий шлях від німих стрічок початку ХХ століття до сучасних фільмів, що здобувають визнання на міжнародних фестивалях.

Олександр Довженко: поетичний геній українського кіно

                Олександр Довженко — режисер, письменник і художник, чиє ім'я стало синонімом українського поетичного кіно. Народжений на Чернігівщині в селянській родині, він пройшов непростий шлях від вчителя до всесвітньо визнаного митця. Довженко створив унікальний кіностиль, де поєднувалися фольклорні мотиви, філософська глибина та вишукана візуальна естетика. Його "земельна трилогія" — "Звенигора", "Арсенал" і "Земля" — заклала основи українського кіномистецтва та вплинула на розвиток світової кінематографії. ЮНЕСКО включила "Землю" до десятки найкращих фільмів усіх часів, а режисер Сергій Ейзенштейн назвав Довженка "поетом кіно". Попри складні часи сталінізму та ідеологічні обмеження, митець зберіг свою національну ідентичність та створив неповторну художню мову, яка продовжує надихати нові покоління кінематографістів.

Сергій Параджанов: бунтівник і візіонер

                Сергій Параджанов — унікальна постать в історії українського та світового кіно, чия творчість вражає сміливістю та візуальною досконалістю. Вірменин за походженням, він став одним із найяскравіших представників українського поетичного кіно, поєднуючи у своїх роботах карпатський фольклор, міфологічні мотиви та авангардні художні прийоми. Фільм "Тіні забутих предків" став справжньою революцією в кіномистецтві та викликом радянській системі, за що режисер поплатився роками ув'язнення та забороною знімати. Параджанов створював не просто фільми, а візуальні поеми, в яких кожен кадр нагадував живописне полотно, наповнене символами та метафорами. Його непокірний характер, відмова від соцреалізму та експериментальна кіномова зробили його культовою фігурою для незалежного кінематографа. Після звільнення з тюрми він створив ще кілька шедеврів, що продовжують вражати глядачів своєю самобутністю та художньою силою.

Юрій Іллєнко: майстер символів і метафор

                Юрій Іллєнко розпочав свій творчий шлях як оператор знаменитих "Тіней забутих предків", а згодом став одним із найвпливовіших українських режисерів. Його операторський досвід відчувається в кожному кадрі його режисерських робіт — вони наповнені вишуканою композицією, складною грою світла й тіні та символічними візуальними рішеннями. Іллєнко був справжнім майстром метафор, який створював на екрані багатошарові філософські притчі, що говорили про українську ідентичність мовою поетичних образів. Разом із Параджановим та Леонідом Осикою він став лідером української поетичної школи кіно, яка кинула виклик радянським догмам. Фільми Іллєнка часто зазнавали цензури та заборон через їхній національний зміст та експериментальну форму. Після здобуття Україною незалежності режисер звернувся до історичних тем, створивши масштабну епопею про гетьмана Мазепу, що стала його режисерським заповітом.

Кіра Муратова: незалежний голос в українському кіно

                Кіра Муратова створила в Одесі свій неповторний кіносвіт, що різко виділявся на тлі радянського кінематографа. Народилася вона у молдавському місті Сороки у 1934 році, а професійний шлях розпочала у 1960-х на Одеській кіностудії. Її фільми вирізняються особливою увагою до людської природи, ексцентричністю персонажів та відсутністю будь-яких компромісів щодо художнього бачення. Муратова сміливо досліджувала темні сторони людської особистості, абсурдність буденного життя та крихкість міжлюдських стосунків. Її стрічки "Короткі зустрічі" та "Довгі проводи" були заборонені радянською цензурою на довгі роки, а сама режисерка потрапила до "чорного списку". Після періоду вимушеного мовчання вона повернулася з фільмом "Астенічний синдром", який став символом розпаду радянської системи та здобув міжнародне визнання на Берлінському кінофестивалі. Муратова створила власний кінематографічний стиль з упізнаваними діалогами, повторами, гіперболізованою грою акторів та неординарними композиційними рішеннями. "У мене абсолютно відсутнє почуття кінематографічної традиції", — говорила режисерка, яка до кінця своїх днів (померла у 2018 році) не боялася експериментувати та шокувати глядача. Її творчість стала мостом між радянським та пострадянським кіно, вплинувши на нове покоління українських та європейських режисерів.

Мстислав Чернов: документаліст на передовій

                Мстислав Чернов увійшов в історію українського та світового кіно як режисер, який зафіксував на плівку жахливі події російської блокади Маріуполя, ризикуючи власним життям. Він не просто документаліст, а військовий журналіст із великим досвідом роботи у гарячих точках — від Іраку та Сирії до Нагірного Карабаху. Чернов створив унікальний кінодокумент, який став доказом воєнних злочинів Росії та водночас потужним мистецьким висловлюванням, що приголомшує своєю правдивістю та емоційною силою. Його фільм "20 днів у Маріуполі" — це не лише воєнна хроніка, а й глибока рефлексія про людяність в умовах апокаліптичного насильства, про роль документаліста як свідка історії. Стрічка здобула "Оскар" у номінації "Найкращий документальний фільм", ставши першою українською роботою, відзначеною цією престижною премією. Чернов продовжує свою діяльність як журналіст та режисер, фіксуючи сучасну історію України в її найдраматичніші моменти. Його роботи — це поєднання журналістської точності, документальної чесності та глибокого гуманізму.

                Українське кіно продовжує розвиватися та шукати нові шляхи для самовираження. Від поетичного кінематографа Довженка та Параджанова до гострих соціальних драм і документальних фільмів про сучасність – наші режисери творять багатогранну історію нашої країни на екрані. Їхні роботи не лише відображають українську культуру та ідентичність, але й мають важливе значення для світового кіномистецтва.

За матеріалами Інтернету

підготувала та оформила:

бібліограф ІІ категорії

ЦМБ ім. І.П. Котляревського

Валентина Семенова