"Тихо, тихо Дунай воду несе…"

Люби і знай свій рідний край –

Буджацький степ, ріку Дунай,

сріблясто-голубі лимани,

осінні вранішні тумани,

гаїв смарагдовий розмай…

Люби свій Придунайський край!

м’якому плюскоті хвиль сивого Дунаю.

Т. Кібкало

      Бібліографічний огляд поезії, ознайомить  Вас з творами ізмаїльських поетів, у яких оспівується великий Дунай.

    У нашій величезній країні під гарною назвою Україна у кожного з нас є своя маленька батьківщина: батьківський будинок, який нам такий близький і дорогий. Рідний край - це чудове і дивовижне місце на землі. Найкрасивіша природа – тільки тут, тут найцікавіші казки, а також найдобріші та найкрасивіші люди. А все тому, що тут все рідне, своє, улюблене. Місто, улиця, будинок, річка, стежка, знайома до болю, - ось вона наша батьківщина. Кожна людина має знати історію та культуру свого рідного краю. Наші з вами куточки ми називаємо «малою батьківщиною». У кожної людини вона своя. Наш рідний край – це Бессарабія.

    Сьогодні ми познайомимо вас з творами поетів нашого краю, у  яких оспівується велика ріка Дунай.

     Дунай — ріка, яка є частиною української історії від часів Трипільскої доби до наших днів.

    Дунай! Голубий Дунай! Тихо і повільно плинуть його води повз зелені – то  круті, то розлоги – береги. Ріка, в басейні якої проживає понад 70 мільйонів людей, яка протікає землями десяти держав, ніби самою природою створена, щоб вічно служити мирним посередником між народами. Чарівна ріка всією своєю величчю і красою, своїми незліченними багатствами, скарбами, своїм оновленим життям ніби промовляє всьому світові, людям всіх країн і мов: «Хай усюди буде мир і спокій на землі!»                                                                                                                                                                                 

     У легендах краю річка Дунай представлена як самостійна «жива істота», якій  притаманні людські переваги та недоліки. І щоразу цей образ відкривається перед нами по-різному. Постає перед нами прекрасний Дунай: красивий, сильний, норовливий, іноді хитрий.

    Ріка тут не просто «природний постійний водний потік» в словниках, а сила караюча або милуюча. Вона уособлення сили, здатної подолати ворога, що напав на нашу рідну землю і як символ свободолюбства та волелюбності.                                           Часто  могутня річка Дунай згадується  і в сучасній  літературі.

     В історії культури нашого Бессарабського краю є ціла плеяда талановитих творців, чудових майстрів слова, що зробило величезний внесок у розвиток літератури. Але поряд з нами жили і живуть самобутні письменники та поети, чия творчість маловідома широкому колу читачів, але їхня творчість особливо цінна для їхніх земляків.

    Прекрасні вірші  про великий Дунай можете зустріти в творах поетів нашого  краю : Є.Андреєвої, М.Бажанової, М.Василюка, Т.Кібкало, С.Левіна Т. Бошкової та ін.

    Досить відчутна перевага у спільній мотивній сфері багатьох віршів місцевих авторів відведена образу Дунаю, який виступає символом рідного краю. Саме в такому контексті представлена ними реальна річка – одна з найважливіших «водних артерій Європи».

    Стрижневим  символом рідного краю в художньому світі кожного з авторів виступає «сонцезорий Дунай» (М. Василюк) – «блакитне диво на Землі» (В. Рева), що «цвіте берегами» (В. Сімейко)

    В художньому світі лірики Михайла Василюка одним із центральних є образ Дунаю як символу безмежної любові до рідного краю. Цей стрижневий образ формує багате асоціативне поле його авторського тексту, створює різноманітні мікро сюжети, увиразнює багатство духовного світу митця.

    Характерну особливість його індивідуального самовираження визначила злитна природа художнього мислення, унікальна мелодійність поетичного слова.

Ніч на Дунаї.

Дунай широкий і глибокий,

Води нестримна течія,

Синіють верби на два боки

І мріє пісня солов’я.

Затріпотіли риби-зорі,

Щоб у висотах не заснуть,

Лишивши небо неозоре,

Пірнули в темну каламуть.

І тиша. Лише чути плескіт,

Не зовсім виразний часом:

Чи водяник? Чи перелесник?

Чи каламутить воду сом?

А, може, на купальські свята,

Щоб в пісні вічно не тужить,

Прийшли з віночками дівчата

При місяці поворожить?

А місяць, як вінок, уповні

Ллє рясно сяйво на Дунай,

Що хоч при світлі його в човні

«Причинну» Кобзаря читай!..

Дунай широкий і глибокий,

Води невпинна течія...

                                                  І тиша вкруг така висока,                                                                                                                                             

Як вічна пісня солов’я!

  

    Художня палітра Михайла Василюка свіжа і самобутня. У поезії «Верби цвітуть на Дунаї» він говорить про прихід весни, про оновлення природи сповіщають жовті сережки верб, повінь ріки, що «береги заливає». Настрій вірша оптимістичний, сповнений життєвих сил. Головний герой твору – людина, закохана в рідний край.     Разом з ним автор запрошує нас до чарівного світу природи з її то «зажуреними», то «сонячними» вербами, із дзеркальною водою повені. Поет говорить, що з приходом весни природа оновлюється, пробуджується від довгого сну. Ця поезія – гармонійне поєднання людських почуттів з красою природи:

Верби цвітуть на Дунаї,

Жовті сережки в пуху.

Повінь ріки береги заливає,

Миє корінь на шляху.  

     В контексті творчості придунайських митців слова М. Василюк вирізняється глибоким ліризмом поетичного самовираження, само зосередженістю та само концентрацією, гранично індивідуальним світосприйняттям і світ відтворенням, іманентністю українській ментальності та фольклорно-літературній традиції. Естетична природа його лірики в її індивідуальній своєрідності.

    Тут усе дихає  високою естетикою, вишуканою манерою письма, любов’ю до сонцесяйного буджацького краю, голубого Дунаю.

На Дунаї – ані хвилі,

Вечір в березі притих.

Лиш якась пташина квилить

Серед заростей густих.

Десь листочок обірвався

З гілки жовтої журби –

І у серці зойк озвався

Одинокої верби...

А Дунай тече крізь літо

Попід шляхом чумаків

В двадцять першому столітті

З духом славних козаків.

В море пісню солов’їну

Зносить вічна течія...

Де любов до України

  Починається моя.   

                                                                                                                                                                       В. Виходцев

 

      Художнє мислення Валерія Виходцева ґрунтується на ідеї утвердження життя та уславлення його краси.

    Більша частина зрілого життя Валерія Виходцева минула на Дунаї, в старовинному українському містечку Кілії, де кожен пагорок, кожен камінь церковних стін пройнятий гордим духом войовничих русичів та окроплений кров’ю волелюбного козацтва...

    Окрему сторінку в доробку В. Виходцева становлять вірші, в яких опоетизовано буджацький край, ріку Дунай, місто Кілію, бессарабські степи й сиві лимани («Ой, за Дунаєм голубим», «Буджак», «Гомін степу» та ін.). У віршах цього тематичного спектру відстежуємо особливу ліричність.

«Біля рідного Дунаю».

Горілиць упаду у траву –

Головою до хвилі Дунаю.

Пісню степу його вікову

Лише тут я сьогодні

одні впізнаю.

Де копитами збита трав а

Відросла на козацькій могилі,

Де тополя прадавня на схилі

Шепотіла тій пісні слова

 

     Чудові вірші про Дунай написані Тамілою Кібкало.

Таміла Кібкало - авторка виданих в Ізмаїлі поетичних збірок: «Дві мови – два крила», «На Дунаї хвиля грає», «Весна на Дунаї» , «Голос душі» («Голос души»); книжорозмальовок для дітей та ін. Поезія Таміли Кібкало перейнята вірою в силу любові до людини, до Творця, до України, до рідного Придунав’я.

На Дунаї

На Дунаї хвиля грає.

Вдалині відлуння грому.

Моряки з чужого краю

повернулися додому.

Їх на рідному причалі

світла радість зустрічала:

матері, дружини, діти,

і для цього варто жити.

Мир усім! – І сонце сяє,

усміхаються малята.

На Дунаї хвиля грає,

на Дунаї нині свято!

     У вірші «До читача» Т. Кібкало вживає колір «голубий» стосовно образу-символу цього краю – ріки Дунай, у такий спосіб засвідчуючи свої патріотичні

почуття:                              «Цвісти в них будуть квіти весняні

                                             На березі блакитного Дунаю...»

    Літературно-музичний і літературно-живописний синтез як ознака

індивідуального стилю став основою для створення збірки її віршів «Весна

на Дунаї», проілюстрованих ізмаїльськими художниками, покладених на

музику викладачами та студентами Ізмаїльського державного гуманітарного

університету.

       Весна на  Дунаї.

Квітує весела весна на Дунаї,

у вербах зелених зозуля кує,

а сонце сміється і сміх його ллється

на квіти, на трави, на серце моє.

І серце, мов пташка весною, радіє,

вбирає у себе ранкову красу.

На крилах натхнення, на крилах надії

красу усім дітям у пісні несу

Люби і знай свій рідний край –

Буджацький степ, ріку Дунай,

сріблясто-голубі лимани,

Осінні вранішні тумани,

Гаїв смарагдовий розмай…

Люби свій Придунайський край!

     Крізь усю  творчість Володимира Сімейко наскрізь проходить образ Дунаю як символу живодайних джерел нескінченності буття, глибинний  любові до рідного краю. Особливим ліризмом перейняті вірші, в яких опоетизовано трепетне почуття кохання та колоритні придунайські краєвиди .

   Володимир Сімейко автор двох поетичних книжок: «Дунайська легенда»; «Першоцвіт кохання».  Готував до видання збірку пісень у співдружності з композитором Кузьмою Смалем створив близько тридцяти пісень («Балада про скрипаля», «На Дунай завітав листопад», «Дети, козаченьку», «Там, де сивий Дніпро» та ін.)

     За тематикою вірші В. Сімейка - різнопланові. Чимало з них автор присвятив мальовничій природі рідного Придунайського краю, людям, які тут живуть і працюють, друзям, мамі, коханій... Поетичні рядки В. Сімейка ідуть з глибини душі. Вони - щирі і відверті, красиві і поетичні.

    Вірші Володимира Сімейка глибоко особистісні, проникливі й задушевні.

    Гадаємо, що вони припадуть вам до душі, не залишать байдужими.

   Дунай розлогий, як стара верба,

В Європу тягне свої руки-віти,

Жили щоб в дружбі всі народи світу,

Щоб їх серця обходила журба.

Я руки друзів завжди пізнаю.

Ніжність і мужність в хлібові, металі,

І котять хвилі кораблі із сталі –

Дунай і верби у моїм краю…

Ой, Дунаю, мій Дунаю –

Верби над водою.

В Кілію прийшла весна

Рідною сестрою.

Як його кохала я,

Як його стрічала.

Весно – сестронько моя,

Нащо зчарувала?

У любові два крила,

Молоді ще й дужі.

Своє серце віддала,

А йому байдуже.

Та надії не втрачай,

Віри і спокою…

Ходить берегом дівча

З піснею дзвінкою.

Ой, Дунаю, мій Дунаю,

Верби над водою.

В Кілію прийшла весна

Рідною сестрою.

На Дунай завітав листопад,

Зорі сипле, як листя, під ноги,

І вітри залітають у сад

Табунами коней без дороги.

Відхмеліли в гаях солов’ї,

Павутиння в повітрі кружляє,

Без кінця світлі мрії мої

Золотий листопад навіває.

В’ється голубом сизим до рук,

В золотій пломеніє пороші,

Я давно посивів од розлук,

Як і мій листопад-листоноша…

Ріку Дунай із дном співучим

Південні хльостають вітри,

І сіть у течію кипучу

Кида рибалочка старий.

А перед ним – піщані коси,

І аж дзвенить рибацький шлях.

Іде замріяний і босий

Онук із сонцем на плечах… Володимир Сімейко.

 

     Поезія В. Реви своєю глибокою емоційністю близька й до фольклору.

Різний настрій передано у рядках, присвячених Дунаю. Початок твору звучить ностальгійно, до певної міри й драматично:

«Дунай, Дунай!

Скажи мені, чого так тяжко стало жити? 

Чого небесні колорити пророчать невеселі дні?».

     Але далі життєві вири річки, як і життєві спогади людини, захоплюють автора, налаштовують його на оптимістичний лад, констатацією якого є заключні рядки: «…Дунай, Дунай!

Пробач мені, я зачарований тобою

 і течією голубою, бо сонячні настали дні».

     Володимир Рева  митець слова, глибоко філософічним у своїх роздумах про вічне й проминальне. Водночас він проникливий і ліричний, медитативно заглиблений у внутрішній світ. Епічний характер художнього мислення стимулює поета до всеохопного сприйняття й відтворення світу, його глибинного осмислення. Така якість художнього мислення стала спонукою до створення ліро-епічних жанрів, зокрема, поем («Поле Провидіння», «Межа божевiлля», «Реквієм», «Мандрівка на Дунай»

     В. Рева – поет жартiвливий. Про це свiдчить поема «Мандрiвка на Дунай». Узявши дещо вiд І. Котляревського, дещо вiд С. Руданського, а дещо iз власного хисту, вiн створив бурлескну поему нашої доби. Поема «Мандрівка на Дунай» стоїть осібно, виокремлюється з-посеред інших творів автора. Вона якась чудернацько-глибока, саркастично-колюча й трагічна водночас.

«Коли натхненна світла тінь

мене вела у далечінь,

у той благословенний край,

де плеще голубий Дунай…».

     Особистість завжди сприймається нами крізь призму певних спогадів. Останні ж виникають під впливом багатьох ситуацій, уявлень. Не є винятком і постать поета Анатолія Качана.

     Художнє слово, легенди, повір’я, перекази південного краю він пізнав спочатку з усних джерел. Уже в студентські роки, він хотів навіть писати дослідження про магію народних замовлянь (раціональне і містичне як відображення їх двоїстої природи).

    За призначенням після закінчення ОДУ ім. І. І. Мечникова, опинився у незвичайному містечку Вилкове (його називають ще українською Венецією), що в дельті Дунаю. І справді, все воно помережане каналами-єриками, а основним транспортним засобом з давніх-давен там залишаються човни. На відміну від козака з відомої в усьому світі української пісні, який їхав за Дунай, «добирався я туди не на коні, а теплоходом, і не воювати, а вчителювати».

    Вилківські канали-єрики, айвові сади та виноградники на островах з рідкісним сортом «Новак», комишеві плавні й знак «0 км» Дунаю часто сняться панові Анатолію, живуть у його поезіях: «Біля тихого Дунаю», «Молодий місяць», «Розливається Дунай», «Квітка Сонця», «Гойдалка біля Дунаю».

    Інший знаковий момент – річки та лимани Причорноморського краю. Кожна поезія, присвячена чи то Дунаю, Бугу та Інгульцю, звучить як освідчення в любові до тихої спокійної води, до човнів, що «дрімають над водою», до «заворожених комишів», котрі стоять «зеленою стіною». Скидається риба вдалині. «Ось дика курочка крилата чи то летить, чи то біжить то по воді, то по лататтю». І так далі, і так далі — безліч деталей, кожна з яких є активною в асоціативному плані і тому відтворює знаковий образ річки, яка є Божим даром, прикрасою цього світу.

Любов до рідного краю озивається у кожному вірші Анатолія Качана багатогранними образами, метафоричною мовою, щирою емоційністю. 

       В Дунайських плавнях – тиша тиш:

Дрімає човен над водою,

А заворожений комиш

Стоїть зеленою стіною.

Упали хмари у Дунай,

А час… неначе зупинився…

(«Світанок у плавнях»).

На острові траву розхитує прибій.

На острові траву розхитує прибій

Комиш і кропиву, рогіз і звіробій.

Дивлюсь я у бінокль: на вітрі, мов жива,

З Дунаєм заодно хвилюється трава.

Хвилюється Дунай, і в мене в комишах

У вутлому човні хвилюється душа.

 

    Усі придунайські поети уводять до сюжетики своїх віршів елементи регіонального колориту («буджацький степ», «бессарабський день осінній», «Дунай у густих верболозах», «голубі дунайські береги», «і лимани, й рибальські човни».

   Образ Дунаю як ключового символу Придунав’я в поезії кожного з митців краю.   «Верби, зажурені верби, / Гілля в Дунай нависа. / Серцем, я серденьком небо підпер би, / Щоб не вгиналась краса» (М. Василюк);

«Квітує весела весна на Дунаї / У вербах зелених зозуля кує. / А сонце сміється і сміх його ллється...» (Т. Кібкало);

«Вони тут удома, в казковому краї, / Де тихі заплави, де річка Дунай...» (В. Виходцев);

 «...той благословенний край, / де плеще голубий Дунай» (В. Рева);

«А Дунай в матіолах і в м’ятах, / В запахущім окропі віків» (В. Сімейко).

    Художня творчість українськомовних поетів Придунав’я кількох останніх десятиліть сьогодні відкривається широкому читацькому загалу, дедалі помітніше завойовуючи своїх прихильників і поціновувачів.

     Талановите «гроно» українськомовних митців слова придунайського регіону поєднали спільні джерела творчості й художні пріоритети, висока естетика та пристрасний гуманізм, сакралізація самовідданої любові до України і «малої» батьківщини.

      Ми сподіваємось, що кожен з вас не залишиться байдужим до долі  рідного краю, нашого Дунаю. Кожен з нас буде розповідати іншим про значення цілющої води.

Все це та багато іншого ви знайте, завітавши до нашої бібліотеки за адресою:

м. Ізмаїл,

вул. Адм. Холостякова, 41

т.04841 20536

Матеріал підготувала завідувачка

інформаційно-бібліографічним відділом 

Семеріна Людмила Семенівна

 

2023 рік.