вторник, 29 марта 2016 г.

«Поетичний світ Марійки Підгірянки»


(135 років від дня народження)



Поетичний вінок України веселково прикрашає полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка виросла в мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчителькиМарія Омелянівна Ленерт-Домбровська.
Село Білі Ославиколиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 року.

Зростала Марія на Гуцульщині, оповитій таїною легенд, запам'ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки, які чула від земляків. У село Заріччя  босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту, де допитлива Марійка закінчила початкову школу.  Наполеглива гуцулка самотужки здолала освітні щаблі: 1896 р. в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 р. у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах.


В Уторопи Марийка повернулася вчителювати після закінчення Львівської жіночої вчительської семінарії. У цьому селі написала свій знаменитий вірш «Ой не нам в кайданах ходити».
Ой, не нам, та не нам,
В
кайданах ходити!
Ой, не нам, та не нам,
Ворогам
служити!
Кланятися панам
Та
ще чурам панським.
Ой, не нам, та не нам,
Онукам гетьманським!
Ой, не нам,та не нам,
Конати в неволі,
Дать орать ворогам
На своєму полі.

Понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. Побравшись восени 1905 року з таким ж, як і сама, вчителем прогресивних поглядів А. А. Домбровським, несла людям світло й добро.

Почала писати Марія ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка, - в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю.
          1908 р. вийшла її перша поетична збірка "Відгуки душі". Під час світової війни 1914-1918 рр. М. О. Домбровську разом з  дітьми  евакуювали  у  австрійське місто Гмюнд.
Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі «Мати-страдниця».

У 1919 р. вона повернулася на Західну Україну. Галичанка залишилася працювати на Закарпатті. Саме тут уповні розквітнув талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці. Та з 1925 почалася чехізація Закарпаття, масове закриття шкіл. У 1927 р. М. О. Домбровська залишилася без роботи.
         Довелося заробляти на шматок хліба, даючи   приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові й Миронові.

На цій землі Марійка Підгірянка зібрала найбільший свій творчий ужинок.   У 10-30-х роках XX ст. у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжки— «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

У літературу свого народу Марійка Підгірянка входила разом з Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким, Костянтиною Малицькою. Вчилася майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.
У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії у село Рудне поблизу Львова. У тому селі в суботу 18 травня 1963 р. яскрава зоря Марійки Підгірянки згасла. Звідси її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Великого Каменяра.
Свого часу Максим Рильський писав: «Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса». І справді, поезія Марійки Підгірянки — як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...