«Цілісність та багатогранність творчості вченого»

 Ізмаїльська ЦБС для дорослих

ЦМБ ім. І. П. Котляревського

 

 «Цілісність та багатогранність

творчості вченого»

                                       

                                        «Немає нічого ціннішого у світі

                                      і нічого, що вимагає більшого

                                заощадження та поваги, як

                                   вільна людська особистість»

                                                                                                   Вернадський В.І.                                                         

 Бесіда про життя та діяльність

Володимира Івановича Вернадського 

    У 2023 році світове наукове співтовариство відзначає 160-річчя від дня народження Володимира Івановича Вернадського – (1863–1945), українського вченого-енциклопедиста, мислителя, гуманіста, наукознавця, історика та організатора науки, громадського і державного діяча. Вернадський є засновником геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, комізму. Його твори і зараз продовжують впливати на розвиток сучасної науки, вітчизняну думку, на наш науковий світогляд, на наше світорозуміння. Він був організатором та першим президентом Української академії наук, засновником Національної бібліотеки України.

     Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 р. у сім'ї чиновника з особливих доручень при міністри внутрішніх справ, викладача економіки Івана Васильовича Вернадського. Незабаром родина переїхала з Санкт-Петербурга до Харкова – одного з провідних наукових та культурних центрів.

    У1873 році Володимир вступив до Харківської класичної гімназії.

«Життя в Харкові, – згадував він, – здавалося на той час мені одним із найкращих життів, яких можна бажати... Найсвітлішими хвилинами видаються мені на той час ті книги та думки, які ними викликалися, та розмови з батьком та моїм двоюрідним дядьком Євграфом Максимовичем Короленком».

    У 1876 р. сім'я Вернадських знову повернулася до Санкт-Петербурга.

    У 1885 році закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.

     Володимир Іванович розпочав свою трудову біографію як викладач Московського університету та пропрацював на цій посаді майже 21 рік.                     У 1891 р. відбувся захист його магістерської дисертації, через шість років,                    у 1897 р. вчений захистив докторську дисертацію, та отримав наукове звання доктора та професора мінералогії.

    Починаючи з 1908 року В.І. Вернадський  постійно проводив величезну роботу з організації експедицій та створення лабораторної бази з пошуків та вивчення радіоактивних мінералів.

 

Мета Вернадського у становленні української науки

    Після того, як правити почав гетьман Скоропадський (1918р.), було вирішено організувати Українську академію наук. Це важливе завдання доручили Вернадському. Вчений вважав, що найкращим рішенням буде взяти за приклад Російську АН. Такий заклад мав сприяти розвитку матеріальної та духовної культури народу, а також збільшенню продуктивних сил. Вернадський, біографія якого є підтвердженням багатьох подій, що відбувалися тоді в Україні, погодився зайнятися такою важливою справою.

  Вернадський один із засновників і перший президент (1918 р.) Української академії наук. А також засновник наукової бібліотеки.

    20 липня (2 серпня) на четвертому засіданні Комісії зі створення Академії, яке відбулося 9 липня 1918 р. розглянуто проект Закону про Національну бібліотеку та її фонд. Звертаючись до гетьмана Павла Скоропадського, В.І. Вернадський пише: «…У засіданні 20 липня академічної Комісії пройшло рішення про заснування Національної бібліотеки Української держави».

     Водночас учений працював над відкриттям в Україні кількох університетів. Однак, навіть цього Вернадському виявилося замало.

    У період з 1922 по 1926 Вернадський був відряджений до Франції для читання курсу геохімії в Сорбонні. Працював у Музеї природної історії та Інституті Кюрі, де досліджував паризій – речовину, яка помилково прийнята за новий радіоактивний елемент. У Парижі французькою мовою вийшла його фундаментальна праця «Геохімія».

    В.І. Вернадський був одним із перших, хто зрозумів величезну важливість вивчення радіоактивних процесів.

    Вернадський вказував на необхідність досліджень у південних регіонах, особливо на узбережжях Чорного та Азовського морів. Він вважав, що для успішної роботи повинні бути організовані постійні дослідницькі станції. 

    Вернадський не був кабінетним вченим. Його численні друковані праці є результатом дослідницьких, експедиційних та експериментальних робіт, що проводились ним у всі роки його діяльності.

     У 1926 р. Вернадський очолив Радіїв інститут. Через два роки він став директором новоствореної біогеохімічної лабораторії. У різні періоди своєї біографії вчений був керівником наукових угруповань, які вивчали підземні води, вічну мерзлоту, важку воду, геологічний вік гірських порід. У 1940 р. його призначили керівником комісії з урану, він стояв біля витоків заснування ядерної програми СРСР.

    Володимир Вернадський залишив  після себе значну спадщину, що складається з великої кількості наукових праць і статей у різних галузях науки.       Він вважав, що в майбутньому люди зможуть грамотно організувати державне та суспільне життя, у людства вистачить розуму перетворити Землю відповідно до законів біосфери.

    Але найважливіше: для Вернадського наука була засобом пізнання природи.

Він не  був фахівцем у якійсь одній науці чи навіть у кількох науках.

    Він блискуче знав добрий десяток наук, але вивчав природу, яка набагато складніше всіх наук, разом узятих. Він розмірковував і над природними об'єктами, і їх взаємозв'язками.

    З 1927 року до смерті обіймав посаду директора Біогеохімічної лабораторії при Академії наук СРСР.

6 січня 1945 р. Володимир Іванович Вернадський помер у Москві.

    Як і багато дослідників природи, які досягли видатних успіхів у спеціальних областях, Вернадський прийшов до своїх філософських побудов на схилі років, помічаючи в них природне узагальнення фундаментальних принципів, що лежать в основі світобудови. Але серед корифеїв природознавства він виділяється як новаторством і глибиною ідей, а й їх вражаючою сучасністю.

    Вернадський мав дивовижну здатність бачити велике, велике в

малому, переходити від зокрема до узагальненням. Говорячи словами Блейка:

«В одно мгновенье видеть вечность,

Огромный мир – в зерне песка,

В единой горсти – бесконечность,

И небо - в чашке лепестка.»

     Сам Вернадський казав: «життєвість та важливість ідей пізнається лише довгим досвідом. Значення творчої роботи вченого визначається часом».   

    Досвід та час показали та довели життєвість та важливість ідей та поглядів Вернадського та значення його творчої роботи.

     Він любив і поважав людей — не узагальнений народ, натовп, а людську особистість, не всіх, а кожного. Він вірив у велике майбутнє людства і прагнув наблизити його.

    І, як і раніше, справедливі слова А.Є. Ферсмана, сказані ним у 1946 р. про свого великого вчителя, академіка Володимира Івановича Вернадського: «Десятиліттями, цілими століттями вивчатимуться та поглиблюватимуться його геніальні ідеї, а в працях його – відкриватимуться нові сторінки, що служать джерелом нових шукань; багатьом дослідникам доведеться вчитися його гострої завзятої і викарбуваної, завжди геніальної, але важко зрозумілою творчої думки; молодим поколінням він завжди служитиме учителем у науці і яскравим зразком плідно прожитого життя».

Інформаційно – бібліографічний відділ

Березень   2023 рік.