Ізмаїльська ЦБС для дорослих
ЦМБ ім. І. П. Котляревського
«Снігове слово зими»
Зима - час особливий.
Це час нових надій, нових прагнень, нових мрій. Все довкола настільки
перетворюється, що у казку починають вірити навіть дорослі.
Зимовий час
займає особливе почесне місце у поезії наших земляків. Навряд чи ви знайдете хоч одного нашого
поета, який би не захоплювався зимовим оздобленням природи, хрещенськими
морозами та ясними зимовими світанками.
Пори року знайшли своє відображення в прозі та поезії. І все
ж зима - на особливому становищі. Вона оспівана у багатьох творах.
Вірші про зиму
у легкій, цікавій формі передають усю казкову атмосферу зимових веселощів та
новорічних свят.
Пропонуємо до
вашої уваги вірші про зиму з величезної скарбниці краєзнавчої поезії. Кожен із
придунайських художників слова побачив у зимовій природі щось особливе, своє.
Ми сьогодні пропонуємо вам, дорогі друзі, поринути в зимову красу природи, насолодитися дивовижними видами зимових картин і прочитати вірші про зиму.
Кибкало, Тамила. (Ізмаїл)
В Ізмаїл прийшла зима
В Ізмаїл прийшла
зима,
Ой, яка розумниця!
Білим килимом
покрила
Дитсадок і вулицю.
Хоч з’явилась на
хвилинку,
Налякала не на жарт:
Тануть білії
сніжинки
на долонях у малят.
Ізабеллу
Воронову називають народною поетесою, її творчість спадщини має широке коло
шанувальників. На авторські вечори з'їжджалися любителі поетичного слова у
Придунав'ї. Творчість Ізабелли Петрівни давно вивчають у школах Бессарабії у
розділі «Література рідного краю». А ще поетеса написала та видала поетичну
збірку «Доля», яка є у місцевих бібліотеках та приватних колекціях. А доля в
неї справді не аби якась — легендарна, важка, навіть, можна сказати,
багатостраждальна. Бо випало на долю цієї жінки багато, і найстрашніше — війна!
Воронова, Ізабелла
Зима
Белоликая ты и
студеная,
Дочь седого
вихрастого Севера,
Своенравная,
непокоренная,
Серебром звездным
землю усеяла.
На деревья
развесила кружево
И в хрусталь
водоемы укутала.
Все куражишься,
пляшешь и кружишься,
Пояс длинный в
калитке запутала.
Но когда тебя
ветры разгневают,
Взвоешь зверем и бурей поднимешься,
И такой
непокорною девою
Свой закон
устанавливать примешься.
Станешь сильною,
вольною, смелою…
Как художник,
штрихами особыми Все раскрасишь
позёмкою белою.
Маслов, Євгеній (Ізмаїл)
Є країни та народи, які знаходять
виразників для своїх питань та відповідей на них серед мудрих та чуйних
мислителів. А в нас національний дух шукає найдієвішого втілення у поетах. Цей
шлях підходить нам найкраще через здатність поета використовувати метафору,
висловлювати те, що є ключовим, непрозорим для чужих очей способом. Саме таким
поетом – не художником слова, але насамперед виразником та ретранслятором
смислів і був Євген Маслов.
Метель
Кружась, летят снежинки роем
В слепящей тишине,
Ложатся на земь слой за слоем,
И в белой пелене,
Свои теряет очертанья Явь,
превращаясь в быль,
Как будто древние сказанья -
Сквозь снежную кадриль.
...Вдруг ты, как сказочная фея,
Мне явишься во сне!
Вся в белом, подойдёшь, робея,
Загадочна вдвойне...
Освобожу тебя я нежно
От ледяной фаты,
И подарю тебе подснежник-
Весенние цветы.
Я соберу с ресниц снежинки,
Метель остановлю.
И отогрею душу-льдинку -
И сердце растоплю...
...Кружась, летят снежинки роем
В безлунной тишине,
Ложатся на земъ слой за слоем,
И в белой пелене
Свои теряет очертанья Явь,
превращаясь в быль.
И сон мой - словно предсказанье
Сквозь снежную кадриль.
Маслов, Євгеній
(Ізмаїл)
Первый снег в Бессарабии
О первый снег,
ты - словно радость детства
В искрящихся
таинственных лугах,
Ты - как фата прощальная
Невесты,
В серебряных
снежинках-жемчугах.
Оставив белый
цвет - всему начало,
Другие краски до
весны сотру.
О снег мой, снег
- великолепье бала,
Холодный свет на
свадебном пиру.
Поля надёжным
пологом укрыты,
Селения - под
шапками снегов,
Под пышным
грузом ивы и ракиты
В извилинах
дунайских берегов.
Засыпанные в
перехлёст дороги,
И путник,
пробивающий свой шлях
И звон колоколов
зовущий, строгий,
И вороньё,
кричащее в полях,
И инея
искрящееся чудо,
И нити ввысь
летящих стылых слёз -
Всё это ты,
зима, твои причуды
Холодных,
отрешённых зимних грёз.
О снег, как
неожиданность прозрений,
Как истина,
отсеявшая ложь.
О первый снег,
надеюсь, не последний,
Ты, словно
Вечность, у Порога ждешь.
Костина, Валентина (Ізмаїл)
Зимний туман
Лег
на город туман,
Лег
туман в январе,
На
дворе зазвенели капели!
Неужели
весна средь зимы на дворе?
Неужели
весна?! Неужели …
Пусть
весна средь зимы –
полуправда,
обман…
января
карнавальная маска.
Только
чудится мне,
Что
не зимний туман,
а разлита
волшебная сказка.
Якименко, Юрій (Ізмаїл)
Прощай январь… Нет, до свидания!
Печать морозного
дыханья
Твоих таких
коротких дней –
Румянец памяти
моей.
Твоих ветров
осипший голос
На сердце,
словно санный полоз,
Оставил до весны
рубец…
Я не люблю тебя,
юнец!
И, все же,
говорю: «До встречи!»
Ведь новый год
тобой отмечен,
А завтра –
новым, светлым днем –
Мне жить на пару
с февралем.
Андрєєва, Евдокия (Ізмаїл)
Евдокия Андрєєва - автор трьох поетичних збірок, член
міського літоб'єднання, чотири рази лауреат огляду-конкурсу «Таланти твої,
Україно». Писати вірші для неї – як дихати.
Її творчість
включили до шкільної програми у розділі «Поезія рідного краю».
Поетичні
рядки наче ллються звідкись зсередини. А кілька років тому разом із віршами
почала народжуватися і музика. Поряд із романсами та ліричними піснями, Євдокія
Андрєєва пише навіть гімни, один із них – варіант національного гімну України.
Нині творчість заповнює практично все її життя, «тримає на плаву», як каже сама
Є. Андрєєва. Знаходиться час, щоби сходити до бібліотеки, на зустріч клубу
«Вічна молодість», взяти участь у поетичних читаннях, поспілкуватися з друзями,
родичами.
Андреева,
Евдокия (Ізмаїл)
Уже дыхание зимы
На листья инеем
ложится,
И первый снег в
ночной тиши
Над садом
медленно кружится.
И в обнаженности
ветвей
Сквозит земная
безнадежность.
Таится в сумраке
ночей
Снежинок
трепетная нежность.
Почтаренко,
Ольга. (Ізмаїл)
Автор поетичних збірок: «Тобі пишу…» та «Цвітіння слів».
Публікувалася в українських альманахах: «Ренесанс», «Південна ліра», «Ізмаїл
літературний».
Неодноразово
ставала лауреатом обласного у рамках Всеукраїнського фестивалю-конкурсу
«Таланти твої, Україно!» у номінації поезія.
За підсумками 17-го міжнародного
поетичного конкурсу «Пушкінська ліра», проведеного Міжнародним товариством
пушкіністів (США), 16 грудня 2007р. за вірш «Балада про квіти» було нагороджено
сертифікатом суспільства.
Членство у літературних асоціаціях,
спілках, клубах:
-- Асоціація літераторів
Бессарабії «Буджак» при Національній спілкі письменників України (НСПУ) – 2004
р.
Почтаренко,
Ольга. (Ізмаїл)
Когда наступает затишье метели,
И снежная гладь
под ногами хрустит,
Мы часто зимуем
в любимом отеле,
Скрываясь от
скуки, безделья, тоски.
И с термосом
чая, и в паре, на лыжах,
Мы с горки,
спускаясь с восторгом, орем,
Потом, отдыхая,
мы воздухом дышим
Холодным,
морозным и песни поем.
Потом Новый год
мы в горах отмечаем,
Под елкой живой
пляшем целую ночь.
Подарки из снега
друг другу вручаем
И мысль об
усталости гоним мы прочь…
Запрошуємо Вас до
ЦМБ ім І.П. Котляревського
за адресою:
м. Ізмаїл, вул. Адмірала Холостякова, 41
т.0484120536
04842 20604
Матеріал підготовлено
Інформаційно – бібліографічним відділом
Лютий 2023 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар