вівторок, 20 лютого 2018 р.

Сердець найвища висота

20 лютого в Ізмаїльській міській бібліотеці ім. І. Котляревського вшановували пам"ять Героїв, що загинули на Майдані - Небесну Сотню.

Згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні” 20-те лютого відзначатимуть як День Героїв Небесної Сотні. Ця дата встановлена на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини та європейське майбутнє України.

Трагічні події на майдані Незалежності під час Революції гідності увійшли у новітню історію України як символ всенародного спротиву злочинній владі.

У ніч 30 листопада 2013 року о 4 годині ранку, коли на майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркута». З надмірним застосуванням сили вони витіснили людей з Майдану. Внаслідок розгону було травмовано 84 особи, зокрема 17 студентів.
Ведуча заходу - бібліотекар читального залу Лариса Терентьева
Через декілька днів після силового розгону протестувальників, на Майдан вийшли вже тисячі українців, вимагаючи покарання спецпризначенців. Головна вулиця столиці – Хрещатик, була заповнена людьми, які вимагали асоціації з ЄС, висували політичні вимоги, зокрема щодо відставки злочинного уряду.

Першим майданівцем, який став жертвою злочинного режиму, був житомирянин Павло Мазуренко. Він працював програмістом в одній із столичних фірм. Щодня після роботи приходив на Майдан. Повертаючись якось додому, був жорстоко побитий міліціонерами і за кілька днів помер.

Люди, які відкрито виступили проти злочинного режиму, були представниками всіх регіонів України, різними за політичними і релігійними переконаннями, статками і соціальним статусом. Але кожен із них мріяв жити у вільній, незалежній Україні, де поважають права людини, кожен має право на вільне висловлення власної думки.

Володимир Чаплинський, 44 роки. На Майдан прийшов одразу після побиття студентів. Чоловік вважав, що українцям годі терпіти бандитську владу. Загинув від снайперської кулі. Сиротами залишились двоє дітей.
Євген Котляр, 33 роки. Проживав у Харкові, але не міг залишатись стороннім спостерігачем за подіями на Майдані й приїхав до столиці. Востаннє прийшов на Майдан 18 лютого 2014 року.

Богдан Вайда, 48 років, галичанин. Був ревним християнином, патріотом України, активним учасником національного відродження 90-х років. У грудні 2013 року відразу вступив до Самооборони Майдану. Загинув 20 лютого від кулі снайпера, надаючи допомогу пораненим.

Наймолодшому учаснику тих страшних подій було 17 років, його звали Назар, хлопець був студентом Тернопільського кооперативного коледжу. 20 лютого він приїхав на Майдан і цього ж дня був убитий. Назар був єдиною дитиною в сім’ї. Важко передати горе батьків, які втратили рідну дитину.

Найстаршим за віком учасником Майдану був Іван Наконечний. Коли Іван Максимович вийшов на Майдан, йому було 83. Рідні умовляли дідуся не ходити,але він відповів, що дав клятву захищати рідну Батьківщину. Помер Іван Максимович у лікарні від отриманих травм.

Серед тих, хто кинув виклик злочинній владі, були жінки. 62-річна Антоніна Дворянець, жителька Київської області, учасниця ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, майже щодня приходила на Майдан. 18 лютого пенсіонерка пішла на мирний пікет до Верховної Ради. Там і знайшла свою смерть. На прохання чоловіків залишити місце протесту, відповідала: «Я приходжу сюди заради майбутнього дітей і онуків».
На Майдані збирались люди різних національностей, для яких українська земля стала рідною, тож вони готові були вмирати за волю народу.

Грузин Зураб Хурція без вагань приїхав на Майдан і вступив у лави Кіровоградської сотні. Його земляк Давід на Майдані знаходився із самого початку. 20 лютого отримав смертельне поранення, залишивши сиротою півторарічного сина.

Сергій Нігоян - громадянин України вірменського походження, вільно розмовляв українською мовою і читав на пам'ять вірші Тараса Шевченка,чим підкорив серця багатьох активістів майдану. Вбитий під час протистояння на вулиці Грушевського у Києві.

Людей, які загинули на Майдані та прилеглих до нього вулицях, вперше «Небесною сотнею» назвала поетеса Тетяна Домашенко. 

Рішенням Київської міської влади відрізок вулиці Інститутської, де були розстріляні десятки людей, перейменований на Алею Героїв Небесної Сотні.Ста учасникам протесту присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні. Однак сьогодні варто згадати і про всіх учасників війни, які віддали своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. А ще, давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня.

Події останніх років багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все на свої місця. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.

Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях…

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...