Ізмаїльська ЦБС для дорослих
ЦМБ ім.І.П. Котляревського
Українські письменники ювіляри
січня 2023 року.
Інформаційний бюлетень
Серед письменників-ювілярів 2023 року є багато гучних імен. Це
люди, які залишили яскравий слід в історії, генії пера. Творчість літераторів
відкриває можливість насолодитися атмосферою почуттів і емоцій, почерпнути
дорогоцінні знання та знайти відповіді на нагальні питання:
Навчався в Київському хіміко-технологічному
інституті (1929—1931).
Провідними темами творів письменника є
історичні події різних часів, патріотизм, героїзм нашого народу в роки війни та
ін.
Н. Рибаку належать кілька збірок оповідань, нарисів, віршів, п'єси, повісті й романи, серед яких — «Гармати жерлами на схід» (1934), «Київ» (1936), «Дніпро» (книги 1—2, 1937—1939), «Помилка Оноре де Бальзака» (1940), «Зброя з нами» (1943), багатоплановий роман про підкорювачів енергії розщепленого атома «Час сподівань і звершень» (ч. 1—3, 1960—1965), «Солдати без мундирів» (1967), двотомна епопея «Переяславська рада» (книги 1—2, 1948—1953) — один із кращих творів української історичної прози, присвячений національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Чимало сил віддав журналістській роботі,
виступав як публіцист, багато років брав активну участь у міжнародних форумах,
конференціях і зустрічах з прихильниками миру. Як перший заступник голови
Українського республіканського комітету захисту миру Н. Рибак побував у
багатьох країнах, що дало йому змогу зібрати чимало матеріалів для нових
книжок, тема яких стала йому органічно близькою, необхідною.
За роман «Час сподівань і звершень», такий
важливий за своєю тематикою особливо в наш час, Радянський комітет захисту миру
відзначив Н. Рибака медаллю «Борець за мир».
Лауреат Державної премії СРСР (1950).
Загинув в автомобільній катастрофі 11 вересня 1978 р., похований у Києві.
Український поет, лірик, один
із найвидатніших письменників 20-х років ХХ ст., громадський діяч, перекладач
творів російських класиків, поетів інших країн; автор поем «Махно», «Мазепа»,
«Розстріляне безсмертя», автобіографічного роману «Третя рота», славнозвісного
вірша «Любіть Україну», збірок віршів «Щоб сади шуміли», «Ластівки на сонці»,
«Щастя сім’ї трудової». Багато віршів поета покладено на музику («Так ніхто не
кохав», «Ластівки на сонці…» та ін.). Лауреат Державної премії СРСР (1948),
Державної премії УРСР імені
Т. Г. Шевченка (1963).
8.01– 85 років від дня народження Василя Семеновича
Стуса (ін. 8.01.1938–1985).
Український поет і перекладач, критик
і літературознавець, правозахисник, Герой України (2005, посмертно), символ
духовної незламності та свободи, почесний член PEN-клубу, автор поетичних
збірок «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести», «Під тягярем Хреста»;
лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (1991, посмертно за
збірку «Дорога болю»).
Творчий
доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за
його словами, «легше було написати, аніж зберегти») — дуже великий. Першу свою
збірку «Зимові дерева» наприкінці 60-х років поет запропонував видавництву
«Радянський письменник». Тут відтворено атмосферу 60-х років з її пристрасним
осмисленням болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у
визвольні традиції рідної культури. Незважаючи на схвальні рецензії (Ів. Драча,
Є. Адельгейма), збірка так і не побачила світу. Вона була явно не на часі тоді,
в «епоху Реставрації» (І. Світличний) кінця 60-х — початку 70-х років. Та й
саме ім'я Стуса було вже тоді під забороною.
1970 р. без будь-якої
надії на опублікування Стус підготував другу збірку під промовистою назвою
«Веселий цвинтар» — своєрідний поетичний репортаж із «цвинтаря розстріляних
ілюзій», кажучи словами Василя Симоненка. Поезії сповнені авторського
передчуття неминучої Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тискові, не
роздвоїтися «на себе і страх», як герой його вірша «Еволюція поета». Вершинна
частина Стусового доробку — збірка «Палімпсести». Назвою цією (палімпсестами в
давнину називали пергаменти, на яких стирали первісний текст, щоб написати по
ньому новий) об'єднано все створене поетом у неволі зі вкрапленнями більш
ранніх поезій. Це один з магістральних образів у поезії Стуса. Образ-айсберг,
що росте вглиб.
Народився Григорій Жученко у давньому
(заснованому ще в XVII столітті) козацькому зимівнику, згодом — родовому хуторі
Жученки, що поблизу села Благодатного (Долинський район сучасної
Кіровоградщини). На еміґрації в
Німеччині й США; з 1960 в Канаді, професор Альбертського університету. Автор
англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів,
редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво»
(Едмонтон). Член Об'єднання українських письменників «Слово».
Сьогоднішній читач в Україні має змогу познайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державної незалежності на її теренах публікувались уже його оригінальні поетичні збірки: «Слово про Запорозьку Січ» (1991 та 2-ге, доповнене видання — 1992), «Шаблі тополь» (1992), а також вибрані «Твори в двох томах» (1994) і найповніше видання — «Твори, томи І — V», котре видавництво «Дніпро» дає до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями виходить в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — «Розстріляна муза» («Либідь», 1993) та збірка вибраних досліджень і статей Яра Славутича — «Меч і перо» («Дніпро», 1992).
23.01 – 55 років від дня народження Марини Юріївни Дяченко
(1968),
українського прозаїка, фантаста
Марина
Юріївна Дяченко (дівоче прізвище — Ширшова) народилася 23 січня 1968 року у
Києві.
1989
року закінчила Київський театральний інститут, обрала професію акторки театру
та кіно. У фільмі «Вперед, за скарбами гетьмана» зіграла роль Марійки. Після
того викладала мистецтво сценічної мови у тому ж таки Київському театральному
інституті. Згодом вийшла за письменника, у минулому — лікаря-психіатра,
Сергія Дяченка. Письменницьке подружжя дебютувало романом-фентезі «Брамник»
(1994), за який отримали премію Єврокону-96. На загальноєвропейській конференції
фантастів «Єврокон-2005» в Глазго разом з чоловіком визнана найкращим
письменником-фантастом Європи. До 2009 року жила і працювала у Києві, потім
переїхала разом із Сергієм Дяченком до Москви. У 2013 році вони переїхали з
Росії у США та відтоді проживають у штаті Каліфорнія.
У
співавторстві з чоловіком написала 25 романів, десятки повістей та оповідань,
кілька дитячих книжок.
28.01 – 95 років від дня народження Віталія Андрійовича Логвиненка (1928-1990), українського прозаїка
Народився
28 січня 1928 року у селі Дическуловому на Кіровоградщині. Брав участь у
німецько-радянській війні. У 1946–1949 роках навчався у Миколаївському
військово-морському авіаучилищі, у 1951–1953 роках — Московському військовому
інституті іноземних мов. Займався комсомольською роботою в Кіровоградській
області та на Чорноморському флоті. У 1962–1963 роках був головним редактором
видавництва «Маяк» (Одеса).
Друкуватись
почав з 1952 року. У 1957 році вийшов перший роман «Літа молодії». Окремими
книгами вийшли збірки оповідань і повістей «Давні роки» (1961), «Сузір'я»
(1963), «Біоструми» (1970); романи «Вінчання» (1965), «Рубікон» (1966), «Важка
вода» (1972), «Росава» (1975), інші книги. Ряд його творів перекладено на
російську та інші мови. За мотивами його однойменного роману у 1980 році
створено фільм «Важка вода».
Лауреат
премії імені А. В. Головка (за 1982 рік). Нагороджений орденами Вітчизняної
війни І і II ступенів, орден Слави, «Знак Пошани», медалями.
Запрошуємо Вас до
ЦМБ ім І.П.
Котляревського
за адресою:
м. Ізмаїл, вул.
Адмірала Холостякова, 41
т.0484120536
04842 20604
Матеріал
підготовлено
Інформаційно –
бібліографічним відділом
Січень 2023 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар