Віртуальна виставка-кіносеанс
До Дня українського кіно - 11.09
Від «Людини з кіноапаратом» Дзиґи Вертова до «Племені» Мирослава Слабошпицького: в багатолітню історію українського кіно, на підґрунті якої стоїть сучасний національний кінематограф, вписані й світове визнання, і численні нагороди, і велика любов глядача. Щиро вітаємо зі святом українського кіно усіх, хто не уявляє без нього свого життя!
«Людина з кіноапаратом», 1929
«Людина з кіноапаратом» — український радянський німий документальний фільм (Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), 1929 р.), режисер Дзиґа Вертов, оператор Михайло Кауфман.
Фільм є одним із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду. Британський кіноінститут (BFI) оприлюднив кінорейтинг, у якому стрічку «Людина з кіноапаратом» визнано найвизначнішим документальним фільмом усіх часів.
Фільм знято як хроніку одного дня з життя великого міста, зафіксовану кінокамерою-кінооком. Задум стрічки належить брату і колезі Вертова — оператору Михайлу Кауфману, який запропонував Дзизі Вертову створити «щоденник кінооператора».
Прем'єра «Людини з кіноапаратом» відбулася 6 січня 1929 року в Києві, 9 квітня в Москві та 12 травня в США.
«За двома зайцями», 1961
«За двома зайцями» — український радянський комедійний художній фільм за мотивами п'єси-водевілю Михайла Старицького (Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, 1961 р.), режисер Віктор Іванов.
Легковажний цирульник (перукар) Свирид Голохвастий вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і «вченість», Голохвастий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш.
Первинна версія фільму була україномовною і лише Свирид Голохвастий розмовляв на суржику, чим підкреслювалася його недолугість. Після приголомшливого успіху картини в УРСР фільм було дубльовано російською (окрім монологів Голохвастого на суржику) і випущено у всесоюзний прокат, де стрічка також стала надзвичайно популярною.
«Тіні забутих предків», 1964
«Тіні забутих предків» (в міжнародному прокаті «Дикі коні вогню» / Wild Horses of Fire)- український радянський художній фільм, екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського (Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, 1964 р.), режисер Сергій Параджанов.
Фільм став дебютним для Івана Миколайчука і зробив його одним із символів українського кіно. У перший рік прокату стрічку переглянули 8,5 млн глядачів. «Тіні забутих предків» увійшли у двадцятку найкращих картин світу, а Гарвардський університет додав фільм до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
«Астенічний синдром», 1989
«Астенічний синдром» — український радянський художній фільм (Одеська кіностудія, 1989 р.), режисер Кіра Муратова.
Фільм складається з двох новел. У першій новелі жінка, яка недавно поховала свого чоловіка і знаходиться в стані постійної депресії (а іноді й прямої агресії), стикається з такими ж, як вона, людьми, що знаходяться на межі нервового виснаження, зриву.
Герой другої новели — шкільний учитель. Через пережиті особисті та службові неприємності у нього з'являється астенічний синдром: він засинає в дуже невідповідних ситуаціях. Коли ж він потрапляє в лікарню для душевнохворих, то розуміє, що навколо нього люди, які анітрохи не божевільніші за тих, хто живе на волі.
У списку від редакції BBC Culture «100 найкращих фільмів світу, знятих жінками», який був укладений у 2019 році трьома сотнями кінокритиків із 84 країн світу, кінострічка «Астенічний синдром» посіла 48 місце.
«Плем’я», 2014
«Плем’я» — український повнометражний ігровий фільм (ТОВ «Гармата фільм продакшн», 2014 р.), режисер Мирослав Слабошпицький. Стрічку створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Один із найбільш титулованих фільмів сучасного українського кінематографа є дебютною повнометражною роботою Мирослава Слабошпицького.
Фільм є експериментом у галузі кіно і повністю знятий мовою жестів, у ньому немає субтитрів і закадрового голосу. Головний герой стрічки Сергій потрапляє в спеціалізований інтернат для людей із вадами слуху, де діє кримінальна організація «Плем'я». Намагаючись вписатися в ієрархію школи, Сергій бере участь у кількох пограбуваннях, однак кохання змушує його порушити неписані закони племені.
Стрічка вийшла в прокат у десятках країн та була представлена на понад 100 кінофестивалях світу, де отримала понад 40 нагород, серед яких нагорода від Європейської кіноакадемії і три призи Каннського кінофестивалю.
У 2020 році «Плем'я» встановило абсолютний рекорд серед українського кіно за кількістю переглядів: на YouTube стрічку подивилися понад 50 млн. людей зі всього світу.
Підготувала: бібліограф ІІ категорії Титаренко Валентина
Немає коментарів:
Дописати коментар