"Письменник і ветеринар"

До Дня працівників ветеринарної медицини (9 серпня)

День працівників ветеринарної медицини в Україні відзначається у другу неділю серпня. Встановлено Указом Президента України за ініціативою Міністерства аграрної політики в 2001 році. Святкується фахівцями ветеринарами традиційно.

В 2020 році День працівників ветеринарної медицини припадає на 9 серпня.

Тож напередодні цього дня принагідно познайомитися з ветеринарами, які мали неабиякий хист до письменства.

Джеймс Герріот (англ. James Herriot) — британський хірург-ветеринар та письменник. Багато років Альфред Вайт збирався написати книгу про будні сільського ветеринара та кумедні історії, які з ним трапилися, однак практика та сім'я забирали весь час. Сам Вайт розказував, що багато років докучав дружині за обідом оповідками про кумедні випадки у практиці і обіцяв коли-небудь написати книгу. Книга навіть стала ходячим жартом у сім'ї. Одного разу дружина сказала: «Я не хочу тебе образити, але ти вже 25 років розказуєш про книгу. Між тим, ти ніколи вже її не напишеш, бо літні ветеринари у віці 50-ти років не пишуть книг». Так, у 1966 році, у свої 50 років, він таки взявся до написання. Перші дві книги не знайшли інтересу серед видавців (вони були не про тварин), а ось третя, яка називалась «Якби тільки вони могли говорити» (If Only They Could Talk), була надрукована у Великій Британії у 1969 році. Однак продаж був слабким, поки у Нью-Йорку перші дві книги не були видані одним томом. Нова книга, що називалась «Про всіх створінь, великих і малих» (All Creatures Great and Small), мала неочікуваний успіх та породила шість перевидань (4 з яких були за межами Великої Британії), фільми та успішну телеверсію. Реалістичні замальовки з життя англійської провінції та буденного життя лікаря-ветеринара, були сповнені непідробної любові до тварин та гумору. Герріот ставав популярним та відомим не тільки на батьківщині, а й за межами Великої Британії.

Ранні твори письменника були згодом зведені до збірок американськими видавництвами (радянський варіант перекладу) «Про всіх створінь — великих і малих» (All Creatures Great and Small, 1972), «Про всіх створінь — красивих і прекрасних» (All Things Bright and Beautiful, 1974), «Про всіх створінь — розумних і дивовижних» (All Things Wise and Wonderful, 1977).

Василь Костьович Королів (Старий) — український громадський діяч, письменник, видавець, ветеринар. Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (Прага, 1920). Роман має підзаголовок «Навколо світу» і розповідає про долю юнака з Полтавщини, який змушений покинути рідну землю, блукати по світу, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоча сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьківщиною не полишає його. Врешті герой книги повертається в Україну. «Чмелик» В. Короліва-Старого виданий в Україні видавництвом «Світ дитини» 2010 року.

Також привертає увагу збірка казок «Нечиста сила», побудована на фольклорному матеріалі. Збірка побудована в незвичному ключі — ніби на міжнародному конгресі, що відбувся в ніч на Івана Купала на Лисій горі під Києвом, казкові персонажі вирішили розповісти людям правду про себе, щоб якоюсь мірою розвіяти свою погану славу. І в цьому їм зголосився допомогти український журналіст.

Серед його доробку статті — «У затінку (світлій пам'яті Марії Загірньої)», «Людина без копії — Борис Грінченко», переклади з чеської мови. Відомий своїми малярськими творами, зокрема серією малюнків природи та побуту Закарпаття та іконами, написаними для церков цього краю. Фундаментальною малярською його працею слід вважати розпис василиянської монастирської церкви в с. Імстичево.

Один з найвизначніших його творів — спогади «Згадки про мою смерть». Книжка була завершена 9.11.1941 року. Автор відвіз її до видавництва і, повернувшись додому, помер. У книзі В. Королів-Старий не тільки описує ті випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті, а й роздумує над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917–1921 років.

Олександр Іванович Кандиба — український поет, драматург, представник символізмуВетеринар. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. У 1906 р. Олександр Олесь склав свою першу збірку віршів «З журбою радість обнялась», яку видав у Петербурзі в 1907 р. (у зв’язку з менш суворою цензурою). До неї не увійшли його ранні, незрілі поезії. Першу збірку захоплено привітав Іван Франко, назвавши Олександра Олеся «майст­ром віршової форми і легких, граціозних пісень». Отже, Олександр Олесь зразу постав перед читачем в усій силі свого поетичного слова. На­ступні збірки виходять у 1909 р., 1911 р., 1914 р., 1917 р. З появою його збірок Україна отримала нового поета-лірика, якого давно чекала українська поезія. Його вірші відповідали часові українсь­кого відродження.
Поезія Олександра Олеся наповнена тонким відчуттяіуі краси і багата на мотиви й почуття. Критики називають її поезією серця, у якій краса природи зливається з красою людської душі. Зве­ртається поет і до проблеми самотньої особистості, яка змушена вести вперед своїх сучасників, значно випереджаючи час. Особистість ця трагічна, не сприйнята іншими. Але справа її залишаєть­ся на землі, змінюючи дійсність. Олександр Олесь і сам не був сприйнятий сучасниками, загубив­шись між «народниками» та «неокласиками», які закидали йому то провінціалізм, то надмірну замилуваність чистою красою. Але ця поезія випробувана часом і сяє, як чисте золото. Основні твори: збірка поезій «З журбою радість обнялась» (1907), драматичний етюд «По до­розі в Казку» (1910), поема «Княжа Україна» (1920), драматична поема «Ніч на полонині» (1941).