среда, 14 сентября 2016 г.

Гетьман Лівобережної України

(370 років від дня народження
І. І. Скоропадського)

Взяти булаву "гетьмана України по обидва боки Дніпра" полковникові Івану Скоропадському (1646-1722) судилось у найтрагічніші для України дні - коли вирішувалася доля антиросійського повстання гетьмана Івана Мазепи. Це сталося, коли Скоропадському було вже 62 роки і, судячи з усього, цілком несподівано для полковника, який вже, мабуть, вважав, що, дбаючи про здоров'я, йому час узагалі відходити від козацьких справ.

Це був чоловік добре освічений, умудрений життям. Походив з давнього козацько-шляхетського роду. Численна родина Скоропадських у 1674 р. майже в повному складі перейшла на службу до лівобережного гетьмана Самойловича. Іван починав свою кар’єру в Генеральній військовій канцелярії канцеляристом (1675), старшим військовим канцеляристом (1676), згодом став чернігівським полковим писарем (1681), генеральним бунчужним (1698) і, нарешті, генеральним осавулом (1701). Брав участь практично у всіх виправах гетьманського війська, починаючи від Чигиринських походів 1677—1678 рр., проте не виявив особливих військових талантів, більшою мірою тяжіючи до виконання дипломатичних доручень Івана Мазепи, який ставився до нього з довірою і симпатією. У 1706 р. був призначений стародубським полковником і, за свідченням сучасників, розглядався Мазепою як один з імовірних наступників на гетьманстві.

Восени 1708 р., не дочекавшись підходу шведського війська, Скоропадський був змушений здати Стародуб корпусу Меншикова, який випередив шведів і прибув до міста раніше. На раді в Глухові в листопаді 1708 р. поряд з Павлом Полуботком був одним із кандидатів на булаву. Справу «обрання» Скоропадського гетьманом вирішила особиста приязнь до нього Петра І. Подальше правління тривало під пильним контролем російської влади і планомірним наступом на автономію Гетьманщини, що виявилося у виданні нової редакції українсько-російських договірних статей, розташуванні на Лівобережжі полків російської армії, залученні козацтва до виснажливих війн із Персією, будівництві комунікацій та фортець. Останнім акордом гетьманування Скоропадського стало заснування 1722 р. Малоросійської колегії для управління Україною, проти якого він активно, але безрезультатно виступав.

І. Скоропадський помер у 1722 р. у Глухові. Доля його була відображена в окремих творах української класичної літератури (зокрема в поемі С. Руданського «Іван Скоропада»).

Література:



Шевчук В. Козацька держава. – К.: Абрис, 1995. – 392 с.

Книга відомого сучасного українського письменника та історика розповідає про становлення, розвиток та загибель Козацької української держави. Автор використовує великий літературний і документальний матеріал, досліджує процес становлення української самосвідомості.

Сушинський Б. І. Козацькі вожді України: Історія України в  образах ії вождів та полководців в XV-XIX ст. Історичні есе у 2-х томах. Том ІІ. – / Оформл. О. П. Чередниченка – Одеса: «ВМВ», 2004. – 584с.

Унікальне видання, в якому подаються історико-літературні есе про відомих, маловідомих, або й зовсім невідомих широкому загалу військових діячів України, через долю яких пізнаємо мужню, трагічну і, водночас, славну півтисячолітню історію нашої Вітчизни.

Шудря М. А. Січ-мати. – К., 2008. – 560с. 

Книга спогадів про українських козаків та їхніх видатних ватажків.


Історія України в особах: ІХ-ХVІІІ ст./В. Замлинський(кер. авт. кол.), І. Войцеховська, В. Галаган та ін. – К.: Україна. 1993. – 396с.

Науково-популярне видання, що висвітлює значення особи в процесі історичного розвитку України з часів її зародження й до ХVІІІст.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...